Відмінність між "стороною у спорі" та "стороною у процесі": правовий аналіз

Судові процеси – це не лише гра аргументів, а й точне балансування між законом та реальністю. Одним із найскладніших аспектів є правильне визначення відповідача у справі. Уявіть собі ситуацію: позивач звертається до суду, переконаний, що саме ця особа має відповідати за його вимоги. Однак у ході розгляду справи виявляється, що відповідач неналежний, і суд змушений ухвалювати рішення про його заміну. Чи це означає програш? Чи можна уникнути таких ситуацій? Розберімося детальніше.

Юридична природа належного та неналежного відповідача

Відповідно до частин першої та другої статті 51 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК), суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження (або до початку першого судового засідання у спрощеному провадженні) залучити співвідповідача чи замінити неналежного відповідача.

Тлумачення цієї статті дає зрозуміти, що:

• Належний відповідач – це особа, яка дійсно повинна відповідати за позовними вимогами.

• Неналежний відповідач – це особа, яку помилково притягнуто до відповідальності, тоді як обов’язок виконати вимоги позивача покладений на іншу особу.

Судова практика підтверджує, що заміна неналежного відповідача не є причиною для відмови у відкритті провадження. Це єдина можлива корекція помилки позивача без втрати справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зазначено, що пред’явлення позову до неналежного відповідача не призводить до автоматичної відмови в позові, а потребує корекції відповідно до норм ЦПК. Іншими словами, суд не просто "відкидає" позов, а надає механізм його виправлення.

Аналогічна позиція була висловлена у постанові Верховного Суду від 19 серпня 2020 року (справа № 201/16327/16-ц), де зазначено, що заміна неналежного відповідача – це частина судового процесу, яка спрямована на забезпечення правильного розгляду справи по суті.

Чи завжди відповідач у процесі є належною стороною у спорі?

Юридична практика знає чимало випадків, коли суди скасовують рішення, оскільки позов був поданий до неналежного відповідача. Це відбувається через те, що поняття "сторона у спорі" не завжди збігається з поняттям "сторона у процесі". Верховний Суд у справі № 907/825/22 виніс рішення, що знову загострило цю проблему та привернуло увагу правників до необхідності правильного визначення суб’єктного складу спору.

Проблематика: Чому сторони у процесі та сторони у спорі можуть відрізнятися?

У загальному розумінні сторонами у процесі є позивач і відповідач – ті суб’єкти, які беруть участь у судовому розгляді та між якими відбувається з’ясування прав та обов’язків. Однак у багатьох випадках реальний спір може виникати між іншими особами – тими, хто фактично є носієм прав і обов’язків за спірними правовідносинами.

Ця ситуація яскраво простежується у справах щодо укладення договорів купівлі-продажу земель комунальної власності. Традиційно позови спрямовуються до виконавчих органів місцевого самоврядування, які здійснюють реєстрацію договорів та підписують їх. Проте Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що саме територіальна громада в особі відповідної ради є належним відповідачем у таких справах.

Аналіз законодавства: Хто є належним відповідачем у справах про розпорядження комунальним майном?

Згідно з пунктами «а» та «б» частини першої статті 12 Земельного кодексу України, розпорядження землями комунальної власності належить до компетенції сільських, селищних і міських рад. При цьому їхні виконавчі органи можуть лише здійснювати певні технічні функції, але не набувають правомочностей власника земельної ділянки.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України, територіальні громади є суб’єктами права власності на землі комунальної власності. Це означає, що лише відповідна рада може виступати стороною в матеріально-правових відносинах, пов’язаних із розпорядженням землею. Відтак, виконавчий орган місцевого самоврядування, навіть якщо він наділений повноваженнями щодо укладення договору, не може вважатися стороною у спорі щодо його укладення.

Судова практика: Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду у своїх рішеннях неодноразово наголошувала на тому, що процесуальний статус відповідача не завжди визначає його матеріально-правову роль у спорі. У випадку з договорами купівлі-продажу земельних ділянок комунальної власності, належним відповідачем є не той орган, який підписує договір, а той, хто здійснює володіння, користування і розпорядження майном.

Ця позиція є критично важливою для правильного застосування пункту 8 частини першої статті 411 ЦПК України, який передбачає можливість скасування рішення суду у разі, якщо воно ухвалене стосовно особи, яка не була залучена до участі у справі, але її права та обов’язки були визначені цим рішенням.

Практичні наслідки: Чому це важливо для правників та сторін у справах?

1. Попередження судових помилок. Юристи, які подають позови, мають ретельно аналізувати суб’єктний склад спору, щоб не допустити подання позову до неналежного відповідача.

2. Оптимізація судового процесу. Якщо спочатку визначити правильного відповідача, можна уникнути зайвих оскаржень та затягування розгляду справи.

3. Захист прав сторін. Якщо рішення ухвалене без участі належного відповідача, воно може бути скасоване, що створює ризики для позивачів та інших учасників правовідносин.

Чому правильне визначення відповідача має значення?

Визначення належного відповідача – це не формальність, а ключовий момент у будь-якому позові. Ось кілька порад, як уникнути помилки:

• Проведіть ретельний юридичний аналіз перед поданням позову.

• Зверніть увагу на правовий статус відповідача та його зв’язок з обставинами справи.

• Використовуйте судову практику як орієнтир у подібних справах.

Правильне визначення відповідача – це запорука успішного судового процесу. Помилки у цьому питанні можуть призвести до затягування розгляду справи або навіть її програшу. Однак законодавство України передбачає механізми для виправлення таких ситуацій, і досвідчений адвокат завжди знайде шлях до правосуддя.

Динаміка права та пошук справедливості

Право – це не лише норми, а й їхнє правильне застосування. Якщо розглядати судову практику як живий організм, то її розвиток неминучий. Прецеденти, подібні до справи № 907/825/22, змушують юристів глибше аналізувати законодавство і застосовувати його так, щоб не лише формально дотримуватися норм, а й досягати справедливості.

Справа Верховного Суду є важливим нагадуванням про те, що "сторона у спорі" та "сторона у процесі" – це не завжди тотожні поняття. Позивачам варто ретельно вивчати матеріально-правові відносини, перш ніж звертатися до суду. Це не лише підвищить ефективність судового захисту, а й сприятиме формуванню справедливої та логічної судової практики.

Таким чином, юристам слід завжди пам’ятати: процесуальний статус ще не означає належність у спорі. І щоб уникнути судових помилок, варто глибше занурюватися у правову природу кожної справи.

Автор статті: Зенкін Дмитро Олександрович