УХВАЛА

22 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 761/33403/17

Провадження № 14-52цс21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів: Григор'євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Ткача І. В.

перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду

цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія", Публічного акціонерного товариства "Златобанк", треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Технотранссервіс ", Приватне підприємство "Профіт плюс 2015", Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 травня 2019 року у складі судді Савицького О. А. та постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В. та

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" (далі - ТОВ "ФК "Довіра та гарантія "), Публічного акціонерного товариства "Златобанк" (далі - ПАТ "Златобанк") про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 22 березня 2013 року між ПАТ "Златобанк" та Приватним підприємством "Кіровоградспецтранс" (далі - ПП "Кіровоградспецтранс"), правонаступником якого є Приватне підприємство "Профіт плюс 2015" (далі - ПП "Профіт плюс 2015"), укладено кредитний договір № 72/13/13-KL (далі - кредитний договір).

Зобов'язання за кредитним договором були забезпечені порукою ОСОБА_1 згідно із договором поруки № 72/13/13-KL від 22 березня 2013 року (далі - договір поруки).

19 березня 2015 року рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда у справі № 405/3371/14-ц, зміненим рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 22 липня 2015 року, стягнуто солідарно з позичальника та поручителя 2 841 546,40 грн заборгованості за кредитним договором.

26 червня 2017 року відбулись електронні торги з реалізації права вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення, переможцем на цих торгах є ТОВ
"ФК "Довіра та гарантія", яке запропонувало ціну 577 252,00 грн.

14 липня 2017 року між ПАТ "Златобанк" (первісний кредитор) та ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № У-72/13/13-KL за кредитним договором, відповідно до якого до нового кредитора перейшло право вимоги на суму 5 727 931,65 грн, що є більшим, ніж стягнуто за судовим рішенням.

Відступлення права вимоги по нарахованим відсоткам та пені після припинення кредитних відносин є неправомірним, оскільки вимогою від 18 листопада 2013 року № 629 банк повідомив про необхідність дострокового повернення коштів, а в подальшому подав позов до суду, чим змінив строк кредитування.

31 грудня 2014 року згідно з договором про відступлення права вимоги № 3 банк відступив право вимоги за цим кредитним договором на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Домініон" (далі - ТОВ "ФК "Домініон") і такі обставини призводять до існування двох кредиторів.

Вказав, що ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" не має ліцензії на підписання та обслуговування правочинів, що виникають у кредитних правовідносинах.

Звіт з незалежної оцінки майна, яким визначались активи банку, а відтак і початкова ціна лоту, був чинним протягом 9 місяців з дня складення 09 серпня 2015 року, а торги розпочалися 22 травня 2017 року. Окрім того, всупереч Положенню щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, початкова ціна реалізації прав вимоги була нижчою за розмір заборгованості.

Від імені банку договір укладений уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, Фонд) на ліквідацію АТ "Златобанк", призначеною рішенням від 13 лютого 2015 року № 30, яке рішенням суду у справі № 826/2184/17 визнано недійсним. Також скасовано і рішення про визнання банку неплатоспроможним.

За наявною інформацією, 01 грудня 2017 року на виконання постанови у справі № 826/2184/17 виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення № 5270 "Про тимчасове призупинення виконання рішень виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Комітету фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань консолідації та продажу активів", у зв'язку із чим результати окремих торгів скасовано та учасникам повернуто гарантійні внески.

З урахуванням заяви про зміну підстав позову, просив суд визнати недійсним договір про відступлення права вимоги № У-72/13/13-KL від 14 липня 2017 року, укладений між ПАТ "Златобанк" та ТОВ "ФК "Довіра та гарантія".

30 травня 2019 року рішенням Шевченківського районного суду міста Києва у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведена наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним. Договір укладений між новим кредитором (ТОВ "ФК "Довіра та гарантія") та первісним кредитором ПАТ "Златобанк" від 14 липня 2017 року не є таким, що підпадає під ознаки договору факторингу, тому такий договір слід оцінювати як договір про відступлення права вимоги, який не вимагає отримання спеціального дозволу на здійснення факторингових операцій. Чинне законодавство не вимагає у нового кредитора наявності дозвільних документів при заміні кредитора у зобов'язанні, оскільки банківська ліцензія потрібна при здійснені банківської діяльності. Всі конкретні терміни дії звітів, що наведені у законодавстві не застосовуються до оцінки активів неплатоспроможних банків, тому вживання терміну дії звіту - це лише ініціатива оцінювача.

02 липня 2020 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 травня 2019 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення суду в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції не надано оцінки всім підставам заявленого позову.

Апеляційний суд вказав, що при укладенні договору уповноважена особа Фонду діяла від імені Фонду та в межах своїх повноважень, такі дії не можна вважати незаконними на момент їх вчинення з мотивів подальшого скасування рішень, що були підставою призначення цієї особи, та, як наслідок, вказане не є підставою для визнання цього правочину недійсним.

Процедура проведення аукціону з продажу майна банку, що ліквідується, складається з певних етапів її організації, з яких завершальними є безпосередньо проведення аукціону та оформлення його результатів. Установлення порушень порядку організації на будь-якому етапі аукціону з продажу майна банку, що ліквідується, може бути підставою для визнання результатів аукціону недійсними в цілому.

Відомостей про те, що результати відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронних торгів № UA-EA-2017-06-13-000015-b із реалізації активів АТ "Златобанк" шляхом відступлення прав вимоги за кредитним договором № 72/13/13-KL, визнано в установленому порядку недійсними матеріали справи не містять. У цій справі вимог про визнання результатів аукціону недійсними, в межах розгляду яких повинна бути установлена обставина наявності або відсутності дотримання порядку організації аукціону, не заявлено, отже аргументи позивача щодо неправомірного використання звіту з незалежної оцінки майна, яким визначались активи банку, а також в частині встановлення всупереч Положенню щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, початкової ціни реалізації прав вимоги нижче за розмір заборгованості, самі по собі не є підставами для визнання недійсним правочину з відступлення права вимоги, який укладено за наслідками аукціону.

Передача новому кредитору права вимоги у розмірі, який боржник уважає більшим ніж фактично існуючий, не створює беззаперечного обов'язку боржника щодо відповідальності за зобов'язанням у розмірі, що визначений як відступлений у договорі, оскільки заміна кредитора у зобов'язанні не впливає на характер, обсяг і порядок виконання боржником своїх обов'язків, при цьому боржник у такому зобов'язанні не позбавлений права звернутись до нового кредитора з пропозицією реструктуризації заборгованості або вимагати обґрунтованого розрахунку заборгованості.

В частині відступлення права вимоги на користь ТОВ "ФК "Домініон" суд апеляційної інстанції доводи відхилив, оскільки такі ґрунтуються на припущеннях, належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження цих обставин матеріали справи не містять.

Висновок суду в частині необхідності наявності відповідної ліцензії у особи, яка набуває прав вимоги за кредитним договором, у зв'язку із відступленням таких банківською установою доводами апеляційної скарги не спростовується.

Суд першої інстанції зазначив про те, що позивач вказував на відсутність у договорі про відступлення прав вимоги посилання на те якого боржника він стосується, проте таких підстав позову позивачем також не зазначалось.

У серпні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду від 30 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 рокуяк такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що основною підставою для визнання недійсним спірного договору було порушення первісним кредитором ПАТ "Златобанк" вимог статті 514 ЦК України якою визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні, в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Дійсний обсяг прав первісного кредитора за кредитним договором у розмірі 2 841

546,40 грн встановлено рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 22 липня 2015 року, проте за оспорюваним договором до нового кредитора перейшло право вимоги на суму 5 727 931,65 грн, що є більшим ніж стягнуто за судовим рішенням за рахунок незаконного нарахування відсотків за користування кредитом та пені після припинення дії кредитного договору.

На підтвердження своїх доводів про можливість відступлення права лише щодо дійсної вимоги ОСОБА_1 послався на постанову Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-459цс17 та постанови Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 456/4028/16-ц, від 24 квітня 2018 року у справі № 914/868/17, а про незаконність нарахування банком (первісним кредитором) процентів і неустойки (пені) після розірвання та припинення дії кредитного договору послався на постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 13 червня 2018 року у справі № 548/981/15-ц та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц.

Отже за оспорюваним договором ПАТ "Златобанк" передав право недійсної вимоги (нереального боргу), а також були недотримані умови, на підставі яких він мав право визначити дійсний обсяг прав у зобов'язанні за кредитним договором, що свідчить про наявність підстав для визнання цього договору недійсним.

19 жовтня 2020 року ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відкрито касаційне провадження з посиланням на те, що касаційна скарга містить передбачені пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження, а саме посилання на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У листопаді 2020 року ФГВФО подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

10 лютого 2021 року ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

17 березня 2021 року ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі підпункту 7 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) яким передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відступити від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-459цс17 про те, що згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.

Обґрунтовуючи наявність підстав для відступу від вказаного вище висновку Верховного Суду України, колегія суддів вказала, що тлумачення статей 16, 203, 215 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: по-перше, пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; по-друге, наявність підстав для оспорення правочину; по-третє, встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах.

Аналіз пункту 3 статті 3, статті 627 ЦК України дозволяє стверджувати, що свобода договору має декілька складових. Зокрема, свобода укладання договору; у виборі контрагента, виду договору, визначенні умов договору; форми договору. При цьому, законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження, які передбачені в абзаці 2 частини 3 статті 6 ЦК України.

Тлумачення частини 1 статті 512 ЦК України свідчить, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина 3 статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина 2 статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 514 ЦК України).

Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина 1 статті 519 ЦК України).

На думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду частина 1 статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.

У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідок відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.

З наведених підстав колегія суддів вважала за необхідне передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 05 липня 2017 року у справі № 6-459цс17.

Велика Палата Верховного Суду вважає такі висновки про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно з підпунктом 7 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України помилковими з наступних підстав.

Предметом доказування у цій справі є обставини які свідчать про недійсність договору про відступлення права вимоги № У-72/13/13-KL від 14 липня 2017 року, укладеного між ПАТ "Златобанк" та ТОВ "ФК "Довіра та гарантія"

Судами встановлено, що заборгованість за кредитним договором станом на 03 квітня 2014 року становила 2 841 546,40 грн та складалася з заборгованості за основним боргом в сумі 2 500 000 грн; заборгованості за процентами в сумі 313 418,49 грн; пені в розмірі 23127,91 грн; штрафу 5000 грн й саме ця сума була стягнута з боржника та поручителів на користь ПАТ "Златобанк" за рішенням суду у справі № 405/3371/14-ц.

19 серпня 2014 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 506/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ "Златобанк" шляхом призначення куратора".

04 грудня 2014 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 777/БТ "Про віднесення АТ "Златобанк" до категорії проблемних".

13 лютого 2015 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 105 "Про віднесення ПАТ "Златобанк" до категорії неплатоспроможних". Цією ж постановою визнано такими, що втратили чинність постанови № 506/БТ та № 777/БТ.

На підставі постанови від 13 лютого 2015 року № 105 виконавчою дирекцією Фонду в цей же день прийнято рішення № 30 про запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду Славінського В. І. на здійснення тимчасової адміністрації.

12 травня 2015 року Національним банком України прийнято постанову № 310 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Златобанк".

14 липня 2017 року, за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронних торгів № UA-EA-2017-06-13-000015-b із реалізації активів АТ "Златобанк" шляхом відступлення прав вимоги за кредитним договором № 72/13/13-KL, між ПАТ "Златобанк" (первісний кредитор), в особі уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ "Златобанк" Славкіною М. А., яка діяла на підставі Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", рішення виконавчої дирекції Фонду від 13 травня 2015 року № 99, рішення виконавчої дирекції Фонду від 24 березня 2016 року № 391, рішення виконавчої дирекції Фонду від 15 травня 2017 року № 1977 та наказу виконавчої дирекції Фонду від 15 травня 2017 року № 241, та ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" (новий кредитор), укладено договір про відступлення прав вимоги № У-72/13/13-KL, за умовами якого та згідно із додатком № 1 "Реєстр договорів, права вимоги за яким відступаються, та боржників за такими договорами", загальна сума права вимоги, що відступається, станом на 14 липня 2017 року становить 5 727 931,65 грн та складається з: 2 500
000 грн заборгованості за основним боргом; 2 362 992,42 грн заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом; 623 374,86 грн заборгованості по пені; 236 564,37 грн 3 % річних від простроченої суми заборгованості; 5000 грн штрафу за неналежне виконання зобов'язань.

Реалізація лоту відповідно до протоколу електронних торгів № UA-EA-2017-06-13-000015-b від 26 червня 2017 року відбулася за ціною 577 252
грн.

У статті 203 ЦК України закріплені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зміст правочину не може суперечити статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша цієї статті). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга).

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п'ята). Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частина шоста цієї статті).

Згідно із частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1 статті 215 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У частині 1 статті 510 ЦК України передбачено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов'язанні.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлене договором або законом.

Тобто відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

У статті 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому у зв'язку із заміною кредитора у зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише суб'єктний склад у частині кредитора.

Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18).

За частиною 1 статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21).

Згідно з частиною 1 статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (стаття 517 ЦК України).

Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-459цс17 зроблено правовий висновок про те, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.

При посиланні на вказаний правовий висновок необхідно приймати до уваги як обставини справи так і висновок Верховного Суду України за наслідками розгляду справи - передачу її на новий розгляд до суду першої інстанції.

Цей правовий висновок зроблено Верховним Судом України у справі № 6-459цс17 за позовом про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги. За обставинами справи вбачається, що між позивачем ТОВ "АВТ Баварія" та відповідачем - фізичною особою було укладено договір купівлі-продажу автомобіля.

Вказаний договір сторонами виконано: продавець поставив та передав покупцю автомобіль, а останній оплатив його у повному обсязі.

Через декілька років покупець звернувся до продавця ТОВ "АВТ Баварія" з вимогою про розірвання договору купівлі-продажу автомобіля та повернення йому коштів з тих підстав, що автомобіль мав істотний недолік, заводський дефект ізоляції проводів автомобіля, який посилювався при русі автомобіля, що призвело до пожежі в автомобілі.

Крім того, покупець уклав договір про відступлення права вимоги фізичній особі-підприємцю, який і звернувся до господарського суду про стягнення грошових коштів.

У своєму правовому висновку Верховний Суд України навів статтю 514 ЦК України і у контексті указаної справи виснував про необхідність встановлення дійсності (наявності) у покупця, а відтак і необхідність встановлення чи було у цедента право вимоги до ТОВ "АВТ Баварія" про стягнення коштів, та чи могло перейти це право до цесіонарія, яким є ФОП.

Тобто суди не з'ясували належним чином обсяг і зміст прав, які перейшли до нового кредитора та чи існували вони на момент їх переходу у відчужувача.

Саме такий висновок зроблено у справі № 6-459цс17.

Постанова Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-459цс17, від висновків якої просить відступити колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, не є релевантною по відношенню до правовідносин, які виникли у цій справі, оскільки предметом оспорюваного договору про відступлення права вимоги у даному випадку є фінансова послуга - надання кредиту, що оформлена кредитним договором і сторони не заперечують про існування кредитного зобов'язання та зобов'язання поруки.

У справі № 6-459цс17 наявність зобов'язання за яким відступлено право вимоги не підтверджено, оскільки контрактом про поставку та передачу автомобіля не було передбачено обов'язку повернення продавцем в будь-якому випадку вартості автомобіля, про що зазначено у постанові Верховним Судом України на підставі аналізу статей 512, 514 ЦК України.

Необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов'язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог.

В той час як у цій справі, кредитним договором передбачено право кредитодавця відступати свої права за цим договором будь-яким третім особам на свій розсуд без будь-якого погодження з позичальником (пункт 3.1.2 кредитного договору).

Також договором поруки передбачено право кредитора відступати свої права за цим договором будь-яким третім особам на свій розсуд без будь-якого погодження з поручителем (пункт 3.1.6 договору поруки).

Судовими рішеннями у справі № 405/3371/14-ц за позовом банку до позичальника та поручителів за кредитним договором встановлено, що заборгованість за кредитним договором станом на 03 квітня 2014 року становила 2 841 546,40 грн та складалася з заборгованості за основним боргом в сумі 2 500 000 грн; заборгованості за процентами в сумі 313 418,49 грн; пені в розмірі 23127,91 грн; штрафу 5000 грн й саме ця сума була стягнута з боржника та поручителів на користь ПАТ "Златобанк".

Отже судами у справі № 405/3371/14-цвстановлено, що існує невиконане грошове зобов'язання за кредитним договором. Позивач не посилався на те, що на момент укладення оспорюваного договору про відступлення права вимоги заборгованість стягнута за рішенням суду вже була погашена у повному обсязі і такого зобов'язання не існувало, чи воно не було дійсним та відповідних доказів не надавав, що свідчить про існування зобов'язання за яким відступлено право вимоги.

Зі змісту касаційної скарги ОСОБА_1 вбачається, що підставою для визнання договору про відступлення права вимоги є те, що попередній кредитор передав право недійсної вимоги (неіснуючого боргу) саме в розумінні розміру такого боргу новому кредитору. У скарзі вказано, що дійсний обсяг прав первісного кредитора за кредитним договором становить 2 841 546,40 грн, проте за оспорюваним договором до нового кредитора перейшло право вимоги на суму 5 727 931,65 грн, що є більшим ніж стягнуто за судовим рішенням за рахунок незаконного нарахування відсотків за користування кредитом та пені після припинення дії кредитного договору.

Тобто позивач фактично оспорює дійсність переданої грошової вимоги лише у контексті характеру та розміру заборгованості за кредитним договором, яка відступлена попереднім кредитором новому кредитору за оспорюваним договором.

При цьому щодо безпідставності нарахування відсотків за користування кредитом, пені та штрафів після припинення, розірвання кредитного договору, Великою Палатою Верховного Суду неодноразово висловлювалася правова позиція в постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 13 червня 2018 року у справі № 548/981/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц та інших.

Проте вказані обставини є предметом доказування та встановлення у справі за позовом нового кредитора про стягнення заборгованості за кредитним договором, а не у справі про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.

Обставини у справі № 6-459цс17 в якій Верховним Судом України зроблено правовий висновок від якого колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду просить відступити не є подібними обставинам цієї справи, оскільки в цій справі вимога про стягнення коштів є дійсною та обумовлена наявністю судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором, право вимоги за яким було передано новому кредитору, про що зазначає і сам позивач.

Тому у межах розгляду справи, переданої до Великої Палати Верховного Суду не можна зробити висновок щодо застосування статті 514 ЦК України в частині визначення що є дійсною вимогою, яка існувала на момент переходу цих прав.

Також відповідно до пункту 1 частини 2 статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. Тобто саме на Велику Палату Верховного Суду покладено обов'язок висловлення правових позицій з приводу розгляду, у даному випадку, цивільних справ.

Великою Палатою Верховного Суду вже висловлювалася правова позиція у справах про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги за кредитним договором і договорами забезпечення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) та 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) наведено ознаки правової природи договору відступлення права вимоги (цесії): 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.

При цьому у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) Великою Палатою Верховного Суду розглядалося питання про наявність підстав для визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення, укладеного між банком, який перебував в процесі ліквідації, та іншою юридичною особою.

Тобто, Велика Палата Верховного Суду вже висловилася з приводу правової природи договору відступлення права вимоги та підстав, які свідчать про недійсність такого договору.

Згідно із частиною 6 статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об'єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала.

Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об'єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

Оскільки Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція у подібних правовідносинах і постанова Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-459цс17 в якій зроблено правовий висновок, від якого колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду просить відступити, не є релевантною по відношенню до правовідносин, які виникли у цій справі, то підстав для прийняття справи до провадження не вбачається.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини 6 статті 404 ЦПК України.

Керуючись статтями 402, 403, 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія ", Публічного акціонерного товариства "Златобанк", треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Технотранссервіс", Приватне підприємство "Профіт плюс 2015", Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року - повернути на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді: І. В. Григор'єва Г. Р. Крет

М. І. Гриців Л. М. Лобойко

Д. А. Гудима К. М. Пільков

В. І. Данішевська О. Б. Прокопенко

Ж. М. Єленіна В. В. Пророк

О. С. Золотніков В. М. Сімоненко

Л. Й. Катеринчук І. В. Ткач

В. С. Князєв