Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала ВП ВС від 13.07.2020 року у справі №487/2376/18 Ухвала ВП ВС від 13.07.2020 року у справі №487/237...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":



УХВАЛА

16 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 487/2376/18

Провадження № 14-92цс20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів Антонюк Н. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д.

А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л.

М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,

перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промхімскло" (далі - ТОВ "Промхімскло"), фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Заводський відділ Державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, про зняття арешту з майна та виключення його з опису за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва, у складі судді Бобрової І. В., від 02 травня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Прокопчук Л. М., Царюк Л. М., від 04 липня 2019 року та

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ "Промхімскло" та ФОП ОСОБА_2 про зняття арешту з автомобіля марки ЗАЗ - DАEWOO модель Т13110 2006 року випуску та виключення його з опису.

Позовна заява мотивована тим, що у Заводському відділі державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - ВДВС) перебуває виконавче провадження із виконання судового рішення про стягнення боргу із ФОП ОСОБА_2 на користь ТОВ "Промхімскло" у розмірі 318 554 грн та судових витрат.

У межах цього виконавчого провадження 20 лютого 2014 року постановою державного виконавця було накладено арешт на майно боржника та до акта опису та арешту майна від 28 лютого 2014 року включений автомобіль марки ЗАЗ - DАEWOO модель Т13110 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1. Цей автомобіль був зареєстрований за її чоловіком ОСОБА_2, але рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 06 травня 2014 року, яке набрало законної сили 07 липня 2014 року, у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділений їй у власність.

Посилаючись на те, що накладенням арешту порушуються її права як власника, просила зняти арешт із зазначеного автомобіля та виключити його з акта опису.

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 02 травня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що право на пред'явлення позову про зняття арешту зі спірного автомобіля у позивачки виникло у травні 2014 року, коли вона довідалась про існування обтяження. Звернувшись із розглядуваним позовом до суду 25 квітня 2018 року, позивачка пропустила визначену статтею 257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позовну давність, що є підставою для відмови у позові.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 04 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 02 травня 2019 року - без змін.

Колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони є правильними та обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права.

У частині вирішення позовних вимог про виключення майна з акта опису, апеляційний суд вважав, що такого способу захисту, як виключення майна з акта опису діюче законодавство не передбачає, а суд може захистити порушене право відповідно до статті 5 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) лише у спосіб, визначений законами України.

При цьому колегія суддів урахувала, що відповідно до частини 1 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу - направити на новий розгляд.

Ухвалами від 19 серпня 2019 року та від 13 лютого 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження у справі № 487/2376/18 та призначив справу до розгляду, а ухвалою від 27 травня 2020 року справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину 5 статті 403 ЦПК України, згідно з якою суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду керувалася тим, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для формування єдиної правозастосовчої практики.

На думку колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, виключна правова проблемау цій справі пов'язана з вирішенням питання поширення позовної давності на вимоги про зняття арешту з майна, накладеного в межах виконавчого провадження, заявлені особою, яка не є учасником виконавчого провадження та вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові.

При цьому колегія суддів посилалась на висновки, викладені у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 серпня 1976 року "Про судову практику в справах про виключення майна з опису" в пункті 4-3 (в редакції постанови № 13 від 25 грудня 1992 року) та у ~law15~, відповідно до яких судам було роз'яснено, що на вимоги про виключення майна з опису поширюється трирічний строк позовної давності (стаття 257 ЦК України), перебіг якого починається з дня, коли заінтересована особа дізналась або повинна була дізнатись про опис належного їй майна.

Натомість у постанові від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що негаторний позов може бути пред'явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення (пункт 52).

Указані висновки Великої Палати Верховного Суду, на думку колегії суддів, можуть свідчити про наявність принципово іншого підходу до вирішення питання про поширення позовної давності на вимоги про зняття арешту з майна, аніж зазначений у вказаних постановах Пленумів Верховного Суду України і Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та який протягом тривалого часу застосовувався судами.

Велика Палата Верховного Суду відзначає, що виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами були допущені істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; судами була допущена явна й груба помилка у застосуванні норм процесуального права, в тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.

При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів.

Між тим, як зазначено самою колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 серпня 1976 року "Про судову практику в справах про виключення майна з опису" в пункті 4-3 (в редакції постанови № 13 від 25 грудня 1992 року) та у ~law17~ судам було роз'яснено, що на вимоги про виключення майна з опису поширюється трирічний строк позовної давності (стаття 257 ЦК України), перебіг якого починається з дня, коли заінтересована особа дізналась або повинна була дізнатись про опис належного їй майна. Така позиція була сформована судами касаційної інстанції та використовувалася судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справ про зняття арешту з майна протягом тривалого періоду часу.

Доводів та висновків щодо неоднозначності (суперечливості) судової практики судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій з вирішення питань поширення позовної давності на вимоги про зняття арешту з майна, застосованого в межах виконавчого провадження, за позовом особи, яка вважає, що не є учасником виконавчого провадження та водночас вважає, що таке майно належить їй, а не боржникові, посилання на норми нового законодавства з цих питань, які підлягали б тлумаченню, колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не наведено.

Щодо застосування позовної давності до негаторних позовів, то ~law18~ було роз'яснено, що на негаторний позов положення про позовну давність не поширюються, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі.

Також у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 січня 2016 року у справі № 6-2913цс15, та відповідно вказала на те, що негаторний позов може бути пред'явлений упродовж усього часу тривання відповідного правопорушення.

Інших (протилежних) висновків щодо застосування позовної давності до негаторних позовів постанови Великої Палати Верховного Суду не містять, тобто, існує сформована єдина позиція з цього питання.

Разом із тим у постанові від 22 січня 2020 року, переглядаючи в касаційному порядку справу № 340/25/19 за позовом ОСОБА_3 до Управління Державної виконавчої служби ГТУЮ у Кіровоградській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, у тому числі зобов'язати зняти з майна арешт, накладений у виконавчому провадженні, Велика Палата Верховного Суду з'ясувала, що підставою цього позову позивачка як спадкоємиця померлої особи визначила наявність арешту, накладеного на невизначене майно спадкодавця, що перешкоджає їй в оформленні її спадкових прав на нерухоме майно. Тож вирішуючи питання юрисдикції відповідного спору, дійшла висновку, що за таких умов позов спрямований на захист цивільних прав позивачки, пов'язаний з оформленням права власності на спадкове майно та фактично є різновидом негаторного позову.

Висновків щодо вирішення такого спору по суті та щодо перебігу позовної давності постанова Великої Палати Верховного Суду не містить.

Тобто як виключну правову проблему у цій справі визначено фактично припущення про те, що наведені вище постанови Великої Палати Верховного Суду можуть свідчити про наявність принципово іншого підходу до вирішення питання про поширення позовної давності на вимоги про зняття арешту з майна, аніж той, який існував раніше та застосовувався судами.

Таким чином, на розгляд Великої Палати Верховного Суду у цій справі передані питання, які можуть бути вирішені Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду як належним судом, який відповідно до законодавчо визначених повноважень може дійти власного висновку щодо застосування відповідних норм права у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не обґрунтувала наявність підстави, передбаченої частиною 5 статті 403 ЦПК України, для направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Згідно з частиною 4 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Однак справу № 487/2376/18 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду не з підстав, передбачених частиною 4 статті 403 ЦПК України (відступ від висновків), а з підстави, установленої частиною 5 статті 403 ЦПК України (виключна правова проблема), чого з наведеного вище не вбачається.

За викладених обставин Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для прийняття справи та повертає її на розгляд відповідній колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промхімскло", фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Заводський відділ Державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, про зняття арешту з майна та виключення його з опису за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 02 травня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 липня 2019 року - повернути на розгляд до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. СитнікСудді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв В. В. Британчук Л.

М. Лобойко Ю. Л. Власов Н. П. Лященко М. І. Гриців О. Б. Прокопенко Д. А. Гудима В. В. Пророк В. І. Данішевська Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук О. Р.

Кібенко О. Г. Яновська

Відповідно до частини 3 статті 415 ЦПК України ухвала оформлена суддею Рогач Л. І.
logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст