Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.04.2020 року у справі №740/2979/19

УХВАЛА

27 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 740/2979/19

провадження № 61-7141 ск 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сімоненко В. М. (суддя-доповідач),Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Деснянського районного суду м.

Чернігова від 26 грудня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 25 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області про визнання дій такими, що спричинили матеріальну шкоду та стягнення 3 % річних та інфляційних збитків,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області, в якому просив суд визнати незаконними дії Ніжинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України та Головного управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області щодо тривалого невиконання судових рішень Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 22 липня 2009 року в справі № 2-а-1627/009 та від 25 червня 2011 року в справі № 2-а-2943/11, що призвело до матеріальної шкоди у розмірі 36 601,10 грн; стягнути з Державного бюджету України 36 601,10 грн, що складається з: 3 % річних - 2 304,79 грн, інфляційне збільшення суми матеріальної шкоди - 34 296,31
грн, шляхом списання Державною Казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 25 березня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму у розмірі 36
601,10 грн, яка складається з 3 % річних - 2 304,79 грн, інфляційне збільшення суми матеріальної шкоди у розмірі 34 296,31 грн, шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, вважав, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Суд вказав, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вказані висновки узгоджуються з правовими позиціями, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

22 квітня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Державної казначейської служби України на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 грудня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 25 березня 2020 року, в якій просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Верховний Суд, вивчивши подану касаційну скаргу та додані до неї документи, оскаржувані судові рішення, зробив висновок, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України встановлено, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до Пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є: справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом спору в даній справі є визнання незаконними дії Ніжинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України та Головного управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області щодо тривалого невиконання судових рішень Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 22 липня 2009 року в справі № 2-а-1627/009 та від 25 червня 2011 року в справі № 2-а-2943/11, що призвело до матеріальної шкоди у розмірі 36 601,10 грн, стягнення 3 % річних, інфляційних збитків у розмірі 36 601,10 грн.

Зазначена справа не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України, оскільки за своїм предметом спору, правовим регулюванням, змістом прав та обов'язків учасників правовідносин та у зв'язку із сталістю судової практики і не входить до переліку справ, які підлягають розгляду у загальному позовному провадженні є справою незначної складності, у зв'язку з чим є малозначною.

Також ця справа не є справою з ціною позову, яка перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що станом на 01 січня 2020 року становить 525 500,00 грн.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень частина 6 статті 19 ЦПК України, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Касаційна скарга містить посилання на випадок, передбачений підпунктом а) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності якого судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, а саме: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки судами не взято до уваги правових висновків Верховного Суду.

При цьому наведені заявником обставини, передбачені підпунктом а) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Доводи заявника полягають у його незгоді з оцінкою судами зібраних у справі доказів та встановлених обставин, що не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Інших підстав, які б спростовували віднесення цієї справи до категорії малозначних, касаційна скарга не містить і суд касаційної інстанції їх не встановив.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).

При цьому застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обгрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості ("Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).

З урахуванням наведеного, оскільки Державна казначейська служба України подала касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 грудня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 25 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області про визнання дій такими, що спричинили матеріальну шкоду та стягнення 3 % річних та інфляційних збитків відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров