Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.10.2020 року у справі №750/975/19

Ухвала

23 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 750/975/19

провадження № 61-14892ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м.

Чернігова від 06 березня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди

(далі - ДТП).

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 18 січня 2018 року відбулася ДТП за участю автомобіля "Фіат Дукато" державний номерний знак (далі - д. н. з. ) НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_1, та автомобіля "Лада", д. н. з. НОМЕР_2, яким керував він.

Відповідач не врахував дорожню обстановку - ожеледь, не впоравшись з керуванням, виїхав на зустрічну смугу та здійснив зіткнення з його автомобілем, чим порушив вимоги пунктів 1.3, 1.5, 2.3 (б), 10.1,11.3,12.1 Правил дорожнього руху, що також підтверджується постановою про закриття кримінального провадження

від 02 травня 2018 року та матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018270010000297 від 19 січня

2018 року. В результаті ДТП він отримав тілесні ушкодження, а його автомобіль - механічні пошкодження. Вказує, що цивільно-правова відповідальність відповідача як власника автомобіля марки "Фіат Дукато", д. н. з. НОМЕР_1, застрахована в Акціонерній страховій компанії "Омега" (далі - АСК "Омега") відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних заходів.

Згідно з платіжними дорученнями від 12 вересня 2018 року № 1861 та від 13 вересня 2018 року № 1862 йому проведено страхову виплату у розмірі 90 000,00
грн, проте відповідно до звіту про оцінку № 3328 автотоварознавчого дослідження транспортного засобу від 26 жовтня 2018 року розмір завданого майнового збитку становить 172 019,94 грн, а отже розмір невідшкодованої шкоди становить

82 019,94 грн.

Із урахуванням наведених обставин, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 82 019,94 грн на відшкодування майнової шкоди, заподіяної в результаті пошкодження його автомобіля, витрати на проведення автотоварознавчого дослідження від 26 жовтня 2018 року № 3328 у розмірі 1 500,00 грн, 1 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та судові витрати.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року, позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 72
019,94 грн на відшкодування майнової шкоди завданої внаслідок ДТП, 1 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн.

Рішення суду першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що дії відповідача є умовою та причиною настання 18 січня 2018 року ДТП та перебувають в причинному зв'язку з виникненням ДТП. Враховуючи, що згідно з розрахунком страхового відшкодування страхова виплата за полісом страхування № АК/0618347 складає 100
000,00 грн, франшиза 0,00 грн, зменшення розміру страхового відшкодування відповідно до пункту 28 склало 10 000,00 грн, при цьому підставою для зменшення розміру страхового відшкодування стала заява ОСОБА_3 про надання згоди на отримання страхового відшкодування в розмірі 90 000,00 грн, тому стягненню підлягає 72 019,94 грн. Суди відмовили у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача суми витрат на проведення автотоварознавчого дослідження в сумі

1 500,00 грн, оскільки надано акт здачі-прийняття робіт від замовника

ОСОБА_4, проте в тексті акту вказаний замовник ОСОБА_3

09 жовтня 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Деснянського районного суду

м. Чернігова від 06 березня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пунктів 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пунктів 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову у цій справі є відшкодування майнової та моральної шкоди у розмірі 84 519,94 грн, що є меншим, ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (210 200,00 грн), а тому відповідно до вимог ЦПК України справа є малозначною.

При цьому Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Касаційна скарга містить посилання на те, що рішення у цій малозначній справі оскаржується до суду касаційної інстанції на підставі підпункту "а" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, є необґрунтованими з урахуванням того, що практика розгляду судами таких спорів є усталеною, заявником не наведено прикладів протилежної судової практики.

Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у цій справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень про відмову у відкритті касаційного провадження.

Оскільки, касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, та судом не встановлено передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадків, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини 6 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 березня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик