Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.12.2019 року у справі №243/4132/19
Ухвала КЦС ВП від 26.12.2019 року у справі №243/4132/19

Ухвала

26 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 243/4132/19

провадження № 61-23007ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Стрільчука В. А., розглянувши касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на постанову Донецького апеляційного суду від 28 листопада 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про стягнення в порядку спадкування належних недоотриманих щомісячних страхових виплат,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі - Управління Фонду) виплатити їй (або стягнути на її користь) в порядку спадкування щомісячні страхові виплати, належні спадкодавцю ОСОБА_2, в період з червня 2014 року по червень 2018 року в розмірі 56 419,43 грн.

Позов ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що вона є спадкоємцем першої черги за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_2, яка за життя перебувала на обліку в Горлівському міському відділенні у Калінінському районі Управління Фонду, яке з червня 2014 року припинило виплату щомісячних страхових виплат. Вона отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно з яким до спадщини входить сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, в загальній сумі 56 419,43 грн. Фонд безпідставно не виплачував ОСОБА_2 страхові виплати в період з червня 2014 року по червень 2018 року, що перешкоджає реалізації права спадкоємця на отримання всього належного спадкодавцю майна.

Заочним рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 07 серпня 2019 року позов залишено без задоволення.

Постановою Донецького апеляційного суду від 28 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Управління Фонду на користь ОСОБА_1 суму страхових виплат в розмірі 21 277,32 грн, що належала ОСОБА_3 і залишилася недоотриманою у зв'язку з її смертю. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

21 грудня 2019 року Управління Фонду подало засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на постанову Донецького апеляційного суду від 28 листопада 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, просило скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб обчислюється станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" передбачено, що у 2019 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2019 року (на час подання касаційної скарги) - 1 921 грн.

Ціна позову в цій справі становить 56 419,43 грн, що станом на 01 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921 грн х 100 = 192 100 грн). Тому справа № 243/4132/19 є малозначною в силу вимог закону.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях частина 6 статті 19 ЦПК України, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами а), в) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Необхідність розгляду справи в касаційному порядку Управління Фонду обґрунтувало тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа має виняткове значення для Управління Фонду та значний суспільний інтерес, оскільки випливає з діяльності суб'єкта владних повноважень у процесі виконання ним управлінських функцій і впливає на права, свободи та інтереси великого кола фізичних осіб. На цей час відсутній єдиний правовий висновок Верховного Суду щодо застосування актів законодавства у спірних правовідносинах.

Наведені заявником обставини, передбачені підпунктом а) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Прикладів неоднакового застосування судами одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах заявником не наведено і доказів на їх підтвердження не надано. Доводи Управління Фонду про відсутність судової практики з розгляду подібних спорів, не заслуговують на увагу, оскільки на обґрунтування цих обставин заявник вказав на необхідність застосування до спірних правовідносин постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", тоді як апеляційним судом стягнуто з Управління Фонду страхові виплати за період з червня по листопад 2014 року, тобто до часу прийняття вказаної постанови.

Доводи касаційної скарги також не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом в) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є. Крім того, сам по собі процес реалізації суб'єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій не свідчить про значний суспільний інтерес справи.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, необхідно вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Зазначення у постанові Донецького апеляційного суду від 28 листопада 2019 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Оскільки оскаржуване заявником судове рішення ухвалено у малозначній справі і воно не підлягає касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягає окремому розгляду клопотання заявника про зупинення виконання постанови Донецького апеляційного суду від 28 листопада 2019 року.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на постанову Донецького апеляційного суду від 28 листопада 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про стягнення в порядку спадкування належних недоотриманих щомісячних страхових виплат.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В. А. Стрільчук