Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.12.2020 року у справі №607/12165/19

Ухвала

15 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 607/12165/19

провадження № 61-17377св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи за основним позовом:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради,

учасники справи за зустрічним позовом:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_1,

третя особа - Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 травня

2020 року у складі судді Вийванко О. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Костів О. З., Сташківа Б. І., Щавурської Н. Б.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, в якому, з урахуванням зміни позовних вимог, просив зобов'язати ОСОБА_2 не чинити йому перешкод у вільному спілкуванні з донькою ОСОБА_3. Визначити такі способи його участі

у спілкуванні та вихованні доньки ОСОБА_3:

- побачення батька з дитиною з 16 год. п'ятниці до 20 год. неділі щотижня за місцем проживання батька з можливістю відвідування загальнодоступних місць без присутності матері дитини, з попереднім її повідомленням про місце знаходження дитини;

- проведення спільного відпочинку батька та дитини у літній період, зокрема,

у санаторно-курортних закладах та інших місцях оздоровлення, без присутності матері дитини один раз на рік протягом 30 календарних днів, за погодженням

з матір'ю періоду відпочинку та її повідомлення про місце відпочинку;

- проведення спільного відпочинку батька та дитини у зимовий період, зокрема, під час зимових канікул, без присутності матері дитини, один раз на рік протягом 10 календарних днів, за погодженням з матір'ю періоду відпочинку та її повідомлення про місце відпочинку;

- проведення спільного відпочинку батька та дитини кожного року 06 березня,

06 квітня та 18 червня з 9 год. по 20 год. на дні народження батька, бабусі та дідуся дитини відповідно, без присутності матері дитини;

- проведення спільного відпочинку батька та дитини кожного року у Великодні свята від третього дня свят з 9 год. до п'ятниці світлого тижня до 20 год., без присутності матері дитини;

- проведення спільного відпочинку батька та дитини кожного року 10 серпня,

13 червня та 03 червня 6 квітня та 18 червня з 9 год. по 20 год. на дні народження прабабусь та прадіда дитини, без присутності матері дитини;

- проведення спільного відпочинку батька та дитини кожного року 13 грудня на іменини батька дитини з 9 год. по 20 год., без присутності матері дитини;

- проведення спільного відпочинку батька та дитини кожного року 02 серпня на день народження дитини, без присутності матері дитини.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 03 травня 2014 року по 05 липня 2019 року він перебував з відповідачкою в зареєстрованому шлюбі, від якого в них

ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася дочка ОСОБА_3, яка проживає

з відповідачкою за адресою: АДРЕСА_1. З березня

2019 року у нього з ОСОБА_2 почалися непорозуміння щодо прийняття участі у вихованні доньки, її відвідуванні. На день звернення до суду відповідачка практично заборонила позивачу бачити дитину, унеможливила навіть спілкування з донькою із застосуванням засобів зв'язку. Усі намагання позивача мирним шляхом врегулювати даний спір призводять лише до конфліктів.

У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа - Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, у якому просила визначити місце проживання дитини за її адресою місця проживання.

Зустрічний позов мотивовано тим, що після розірвання шлюбу дитина залишилася проживати із нею. При визначенні місця проживання дитини слід врахувати її вік та тісний зв'язок із матір'ю. Обстановка перебування із ОСОБА_2 є звичною і комфортною для дитини.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

29 травня 2020 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від

27 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визначено ОСОБА_1 спосіб участі у вихованні дитини

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, в такі дні: щочетверга

з 17.00 год. до 19.30 год. ; щосуботи з 15.00 год. до 19.30 год. ; 06 березня,

02 серпня, 13 грудня, Різдво Христове, православне - 07 січня, Пасха (неділя), День святого Миколая - 19 грудня, кожного року з 16.00 год. до 19.30 год., в інші дні місяця, побачення можуть відбуватися за попередньою домовленістю між батьками ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Побачення повинні відбуватися в присутності матері дитини ОСОБА_2, за попередньою домовленістю в місцях культурно - розважального характеру, призначених для повноцінного відпочинку дітей, або за місцем проживання матері ОСОБА_2, без присутності інших осіб.

Зобов'язано ОСОБА_1 не порушувати графік побачень, приділяти дитині ОСОБА_3 увагу і турботу, виховувати її, матеріально допомагати та слідкувати за станом її здоров'я.

Зобов'язано ОСОБА_2 поважати батьківські права ОСОБА_1, не чинити перешкод у його спілкуванні з дитиною ОСОБА_3.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 768,40
грн.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Визначено місце проживання малолітньої дочки - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з матір'ю дитини - ОСОБА_2, за місцем її проживання.

Стягнено з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2, сплачений судовий збір в розмірі 768,40

грн.

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати зазначені судові рішення в частині часткового задоволення його позову про визнання способу участі батька у вихованні дитини й ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в повному обсязі.

УхвалоюВерховного Суду від 17 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції

в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 241/47/19, від 16 листопада 2020 року

у справі № 313/310/18).

Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

У пункті 5 частини 2 статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) пункті 5 частини 2 статті 392 ЦПК України підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункті 5 частини 2 статті 392 ЦПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Тлумачення пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України дає підстави для висновку, що ключовими елементами цієї підстави касаційного оскарження є: 1) застосування апеляційним судом певної норми права; 2) наявність висновку Верховного Суду щодо застосування цієї ж норми права; 3) такий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права повинен бути викладений

в судовому рішенні у формі постанови; 4) подібність правовідносин, за яких суд апеляційної інстанції застосував певну норму права, правовідносинам, за яких Верховний Суд сформував висновок щодо застосування цієї ж норми права; 5) відсутність постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів свідчить, що

ОСОБА_1 оскаржує рішення суду першої інстанції від 29 травня

2020 року та постанову апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року, вказуючи, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 241/47/19 та від 16 листопада 2020 року

у справі № 313/310/18, тобто які прийняті після ухвалення оскаржених рішень та які не могли бути враховані апеляційним судом.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт

8 частини 2 статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті

2 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується

у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v.
FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37,38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

За таких обставин оскаржені судові рішення не можуть переглядатись

у касаційному порядку з підстави, яка наведена скаржником у касаційній скарзі, тому касаційне провадження у справі підлягає закриттю.

Керуючись статтями 260, 389, 396 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 травня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року у справі № 607/12165/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов