Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.07.2019 року у справі №130/369/19

Ухвала

Іменем України

18 липня 2019 року

м. Київ

справа № 130/369/19

провадження № 61-12712ск19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Держава Україна в особі Державної казначейської служби України,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 20 червня 2019 року у складі суддів: Медвецького С. К., Копаничук С. Г., Оніщука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про визнання порушення прав на забезпечення рівня життя.

Позов обґрунтовано тим, що на примусовому виконанні у Жмеринському міськрайонному відділі Державної виконавчої служби знаходяться виконавчі листи про стягнення з нього на користь держави судового збору.

Вказує, що стягнення судовими рішенням з нього сум судового збору, які є значними, перешкоджає йому у доступі до правосуддя та порушує його право на гідний рівень життя, який через стягнення указаних судових витрат не досягає встановленого законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

При цьому іншими судами були постановленні судові рішення про звільнення його від сплати судового збору у зв'язку з важким майновим станом.

У зв'язку з цим, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати, що у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право позивача на гідний життєвий рівень у похилому віці, а також, що при стягненні з нього судового збору він позбавляється прав на гідний рівень життя, який є нижчим прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 22 квітня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 768,40 грн судового збору, сплату якого, відповідно до ухвали Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 05 березня 2019 року, відстрочено до ухвалення судом рішення у справі.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 20 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судових витрат скасовано. Звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання позовної заяви в суд першої інстанції. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, віднесені за рахунок держави. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Вінницького апеляційного суду від 20 червня 2019 року, посилаючись на незастосування судом апеляційної інстанції статті 8 Конституції України, статей 2, 10, 432 Цивільного процесуального кодексу України, у зв'язку з чим просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції.

До касаційної скарги додано клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору з посиланням на пункт 1 частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір". Зазначена норма визначає, що суд може своєю ухвалою, враховуючи майновий стан сторони, за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині 1 цієї статті, що передбачено частиною 2 статті 8 Закону України "Про судовий збір".

На підтвердження зазначеного у клопотанні заявником надані копії довідок від 09 січня 2019 року та від 29 травня 2019 року Жмеринського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області щодо отримання пенсії за віком в 2018 році в загальному розмірі 13 434,30 грн та в 2019 році (лютий-квітень) в розмірі 901,29 грн.

Вирішуючи питання про звільнення від сплати судового збору, Верховний Суд виходить із того, що у своїй практиці Європейський суд зазначав, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.

Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою.

За змістом статті 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі", сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету, суд дійшов висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги, оскільки розмір такого судового збору (1 563,80 грн) є надмірним тягарем для заявника.

З огляду на вищевикладене, клопотання заявника про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги підлягає задоволенню.

Разом з тим у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Відповідно до частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до частини 5 статті 394 ЦПК України у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач.

Разом із тим, як зазначено у частині 5 статті 394 ЦПК України, якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є очевидно необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення.

Такого висновку суд дійшов з огляду на таке.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно зі статтею 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Статтею 1 Закону України "Про прожитковий мінімум" встановлено, що прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

В свою чергу чинним законодавством, зокрема Законами України "Про виконавче провадження" та "Про судовий збір", визначені граничні розміри відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника, а також пільги щодо сплати судового збору, можливість відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати.

Зокрема статтею 70 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. З пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру на утримання членів сім'ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств, установ і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у зв'язку із смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках. За іншими видами стягнень може бути відраховано не більш як 20 відсотків пенсії.

В свою чергу стаття 8 Закону України "Про судовий збір" надає можливість відстрочення, розстрочення, зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати, враховуючи майновий стан сторони, за відповідних умов.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вірно погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність належних та допустимих доказів в обґрунтування позову та відповідно безпідставності заявлених позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про те, що порушуються права заявника, гарантовані Конституцією України на гідний життєвий рівень, були предметом розгляду апеляційного суду та їм надана належна правова оцінка.

Посилання на те, що суд при винесенні оскаржуваної постанови не застосував статтю 8 Конституції України, статті 2, 10 (частини 1 , 2 , 7 ), 432 ЦПК України є безпідставними, оскільки апеляційний суд, постановляючи оскаржувану постанову, діяв у відповідності до норм Конституції України та чинного цивільного процесуального законодавства України. При цьому скаржник не обґрунтовує, яким чином зазначені норми вплинули на зміст постанови апеляційного суду.

Судом апеляційної інстанції також враховано, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду.

Окрім цього, колегія суддів суду апеляційної інстанції, враховуючи майновий стан ОСОБА_1 та його похилий вік, а також з метою забезпечення належного балансу між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку, прийшла до висновку відповідно до частин 1 , 3 статті 136 ЦПК України, частин 1 , 2 статті 8 Закону України "Про судовий збір", пункту 1 статті 6 зазначеної Конвенції про можливість звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції, і відповідно скасувала рішення суду першої інстанції в цій частині та судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, віднесла за рахунок держави, що свідчить про належний розгляд судом суті скарги заявника.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди заявника з висновками апеляційного суду.

Отже, оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим із додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись пунктом 5 частини 2 , частинами 4 , 5 і 6 статті 394 ЦПК України, статтею 8 Закону України "Про судовий збір", Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги.

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про визнання порушення прав на забезпечення рівня життя, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 20 червня 2019 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик