Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.05.2019 року у справі №343/2378/18

Ухвала

22 травня 2019 року

м. Київ

справа № 343/2378/18

провадження № 61-9354ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Фаловської І. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 30 січня 2019 року

та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 квітня

2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).

Позовна заява мотивована тим, що 26 вересня 2018 року у місті Долина Івано-Франківської області на вулиці Богдана Хмельницького сталася ДТП за участю належного ОСОБА_1 на праві власності автомобіля марки Mitsubishi Pajero, державний номерний знак НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_3, та автомобіля марки Renault Megane Scemic, державний номерний знак НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_2, внаслідок якої вказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Долинського районного суду Івано-Франківської області

від 17 жовтня 2018 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вартість відновлюваного ремонту автомобіля склала 129 620 грн.

Разом з тим, цивільно-правова відповідальність власника наземного транспортного засобу марки Renault Megane Scemic, державний номерний знак НОМЕР_2 була застрахована у Публічному акціонерному товаристві "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (далі - ПАТ "НАСК "Оранта").

31 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ "НАСК "Оранта" із заявою про страхове відшкодування, 27 листопада 2018 року отримала страхову виплату 56
591,76 грн, якої недостатньо для повного відшкодування шкоди, а відповідач відмовляється сплатити їй різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, що становить 73 028 грн.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача на свою користь матеріальну шкоду у розмірі 73 028 грн та моральну шкоду - 20 000 грн.

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області

від 30 січня 2019 року (у складі судді Лицура І. М. ) позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 08 квітня 2019 року (у складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Мелінишин Г. П., Томин О. О.) рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 30 січня

2019 року залишено без змін.

07 травня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 30 січня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 квітня 2019 року, в якій заявник просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди та судових витрат за підготовку експертного висновку, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного випровадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом

на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 176 ЦПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій даній справі є відшкодування матеріальних збитків, тобто ціна позову становить 73 028 грн, яка станом на 01 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921 грн х 100 = 192
100 грн).

Також, у справі заявлено вимогу немайнового характеру, зокрема, відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000 грн.

При цьому позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є майновою вимогою, оскільки позивач її визначив у грошовому вимірі, тобто ціна позову становить 20
000 грн, яка станом на 01 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921 грн х 100 = 192 100 грн).

Як вбачається з резолютивної частини постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 08 квітня 2019 року, постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей. Відповідно до положень ЦПК України апеляційний суд наділений повноваженнями суду першої інстанції при ухваленні рішення. Ураховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України розташована серед Загальних положень частина 6 статті 19 ЦПК України, які поширюються й на апеляційне провадження, тому апеляційний суд мав право визнати вказану справу малозначною.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином

(рішення у справі "Зубац проти Хорватії" від 05 квітня 2018 року).

Отже, зазначена справа є малозначною відповідно до частини 6 статті 19 ЦПК України, тому підстав для відкриття провадження у вказаній справі на підставі частини 3 статті 389 ЦПК України не вбачається.

При цьому, Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України

суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" від 23 жовтня 1996 року; "Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії" від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною ОСОБА_1 на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області

від 30 січня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Суддя І. М. Фаловська