Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.01.2019 року у справі №761/28180/17

Ухвала

21 січня 2019 року

м. Київ

справа № 761/28180/17

провадження № 61-1137ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Курило В. П. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом ОСОБА_2, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовними вимогами до ОСОБА_1 про стягнення боргу.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 25 травня 2017 року між

ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений договір позики.

Відповідно до умов договору ОСОБА_3 надав відповідачу позику у розмірі 3 500,00
доларів США, строком до 25 червня 2017 року, що підтверджується розпискою.

Відповідно до умов, вказаних в розписці, відповідач зобов'язався у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на корить ОСОБА_3 суму боргу з урахуванням встановленої пені у розмірі 1,00 % від суми прострочення за кожен день простроченої суми.

Станом на 12 липня 2017 року за офіційним курсом НБУ сума позики становила у національній валюті 91 070,00 грн. У зв'язку, з невиконанням умов договору позики відповідачем підлягають стягнення з нього на користь позивача пеня від простроченої суми за весь час прострочення у розмірі 16 392,60 грн.

ОСОБА_3 просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь суму в загальному розмірі 107 462,60 грн та судові витрати.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 27 квітня

2018 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики в загальному розмірі 107 462,60 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник

ОСОБА_1 адвокат ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом ОСОБА_2, залишено без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 квітня

2018 року залишено без змін.

11 січня 2019 року через засоби поштового зв'язку представник

ОСОБА_1 адвокат ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року та залишити позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу без розгляду, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на

01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" встановлено, що з 01 січня 2018 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу становить 1 921,00 грн.

Предметом позову у справі № 761/28180/17 є стягнення боргу у розмірі 107 462,60
грн.

Таким чином ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб 192 100,00 грн (1 921,00 грн х 100).

Представник ОСОБА_1 адвокат ОСОБА_2 у касаційній скарзі, керуючись пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Посилання заявника у касаційній скарзі на частину 3 статті 389 ЦПК України є безпідставними.

Малозначна справа є такою в силу вимог закону, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень частина 6 статті 19 ЦПК України, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України, пункт 9 частини 3 статті 2 ЦПК України).

Спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v.
SPAIN, № 26737/95, § 37,38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховною Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (ZUBAC v.
CROATIA, № 40160/12, § 122, ЄСПЛ, від 05 квітня 2018 року).

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Оскільки доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, оскаржені судові рішення прийнято у малозначній справі, ціна позову в якій не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 19 389 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, подану адвокатом ОСОБА_2, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від

15 листопада 2018 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В. П. Курило