Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.07.2021 року у справі №442/1420/21

Ухвала

Іменем України

21 липня 2021 року

м. Київ

справа № 442/1420/21

провадження № 61-11303ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 02 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну способу та розміру стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про зміну способу та розміру стягнення аліментів на утримання дітей.

Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області рішенням від 23 квітня 2021 року позов ОСОБА_2 задовольнив, змінив спосіб стягнення та розмір аліментів, визначений рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 березня 2018 року у справі №442/203/18, стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дітьми повноліття. Вирішив питання розподілу судових витрат.

ОСОБА_1 рішення суду оскаржив, подавши апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Львівський апеляційний суд ухвалою від 02 липня 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовив, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 квітня 2021 року визнав неподаною та повернув особі, яка її подала.

ОСОБА_1 05 липня 2021 року засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Львівського апеляційного суду від 02 липня 2021 року у вказаній вище справі.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 12 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина 3 статті 13 ЦПК України).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України).

Згідно з правилами процесуального закону подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції має відбуватися з дотриманням певних умов.

Відповідно до частини 1 статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За правилом пункту 3 частини 4 статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

До апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених пункту 3 частини 4 статті 356 ЦПК України, застосовуються положення пункту 3 частини 4 статті 356 ЦПК України (частина 2 статті 357 ЦПК України).

Згідно із частиною 1 статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у частиною 1 статті 185 ЦПК України, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи 31 травня 2021 року без руху апеляційну скаргу, встановив, що заявнику необхідно сплатити судовий збір у розмірі 1 362
грн.

Усуваючи недоліки апеляційної скарги, ОСОБА_1 зазначив, що він звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги у цій справі, оскільки має статус учасника бойових дій.

Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей встановлені Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". У статті 22 цього ж Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акта, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань.

Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Відповідно до правового висновку, викладеного в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 9901/70/20 (провадження № 11-128заі20), пунктом 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнення від сплати судового збору осіб, які мають, зокрема статус ветеранів війни - учасників бойових дій, обмежено справами, пов'язаними з порушенням їхніх прав.

Тобто, встановлені пунктом 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" положення стосуються випадків звернення до адміністративного суду за захистом прав, пов'язаних винятково зі статусом учасника бойових дій, і не поширюються на подання позовних заяв до суду із вимогами, що виходять за межі таких спірних правовідносин.

Подібні висновки зроблено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 (провадження № 11-795заі19), від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19).

Отже, системний аналіз наведених норм закону з врахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду свідчить про те, що у кожному випадку суди мають враховувати предмет та підстави позову, перевіряти, чи стосується така справа захисту прав особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до неї особи).

Суд апеляційної інстанції, врахувавши, що ОСОБА_1 виступає у якості відповідача по справі про зміну способу та розміру стягнення аліментів, відтак вказана справа не пов'язана з його соціальним захистом з урахуванням положень статей 12, 22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у зв'язку з чим, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору.

Враховуючи викладене, колегія судів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав, передбачених частиною 3 статті 185 ЦПК України для повернення апеляційної скарги особі, яка її подала.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція); якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі "Нешев проти Болгарії" від 28 жовтня 2004 року).

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі "Дія 97" проти України" від 21 жовтня 2010 року).

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" № 3236/03).

Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Union Alimentaria Sаndеrs S.А. v. Spain" ЄСПЛ зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі "Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції", рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі "Бруалла Гомес де ла Торре проти Іспанії").

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Згідно з частинами 5 та 6 статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись статтею 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 02 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну способу та розміру стягнення аліментів, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

В. С. Висоцька

А. І. Грушицький