Ухвала

20 червня 2018 року

м. Київ

справа № 490/5224/14-ц

провадження № 61-17893св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І. (суддя-доповідач), КурилоВ.

П.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Марфін Банк",

відповідачі - ОСОБА_2, ОСОБА_10, товариство з обмеженою відповідальністю "Вольга-Україна",

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_10,

відповідач за зустрічним позовом - публічне акціонерне товариство "Марфін Банк",

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Марфін Банк", яка підписана представником ТараномВладиславом Анатолійовичем, на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 жовтня 2016 року, ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 жовтня 2016 року у складі судді: Мамаєвої О.

В., та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 19 січня 2017 року у складі суддів: Коломієць В. В., Данилової О. О., Шиманської Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2014 року публічне акціонерне товариство "Марфін Банк" (далі - ПАТ "Марфін Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_10, товариства з обмеженою відповідальністю "Вольга-Україна" (далі - ТОВ "Вольга-Україна"), у якому, ураховуючи збільшення позовних вимог, просило стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором у розмірі 728 101,64
євро та 8 974 400,46 грн, а також судові витрати у розмірі 23 428,60 грн.

Позов мотивовано тим, що 23 березня 2011 року між ПАТ "Марфін Банк" та ТОВ "Вольга-Україна" був укладений договір кредиту № 00196/N, на підставі якого позивач надав ТОВ "Вольга-Україна" грошові кошти у вигляді поновлювальної мультивалютної кредитної лінії з лімітом заборгованості 700 000,00 євро, а починаючи з 30 вересня 2011 року ліміт встановлюється у 600 000 євро. У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та відповідачами ОСОБА_2 і ОСОБА_10 23 березня 2011 року були укладені договори поруки відповідно № 846 та 847,848, згідно умов яких останні поручились перед банком за виконання ТОВ "Вольга-Україна" зобов'язань за кредитним договором № 00196/N від 23 березня 2011 року. За період з 29 березня 2011 року по 20 листопада 2012 року позичальником ТОВ "Вольга-Україна" отримано від банку транші на загальну суму 3 576 380 євро, з яких в період з 01 листопада 2011 року по 16 листопада 2012 року було повернуто позичальником 2 976 380 євро, непогашеною залишилась сума основного боргу за кредитом у розмірі 600 000 євро.

У липні 2015 року ОСОБА_10 звернувся до суду з позовом до ПАТ "Марфін Банк", третя особа - ТОВ "Вольга-Україна", у якому просив визнати договір поруки від 23 березня 2011 року, укладений між ним та ПАТ "Марфін Банк", припиненим на підставі частини 4 статті 559 ЦК України.

Позов мотивовано тим, що ПАТ "Марфін Банк" звернувся до суду із позовом до нього як поручителя після спливу шестимісячного строку від настання строку виконання основного зобов'язання.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 листопада 2015 року позови об'єднано в одне провадження.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 жовтня 2016 року у задоволенні позову ПАТ "Марфін Банк" відмовлено. Позов ОСОБА_10 задоволено.

Визнано припиненою поруку за договором поруки від 23 березня 2011 року, укладеним між ПАТ "Марфін Банк" та ОСОБА_10.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 жовтня 2016 року провадження у справі у частині позовних вимог до ТОВ "Вольга-Україна" закрито.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 19 січня

2017 року, з урахуванням ухвали цього суду від 26 січня 2017 року про виправлення описки, рішення та ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 жовтня 2016 року залишено без змін.

Рішення судів мотивовані тим, що порука ОСОБА_2 та ОСОБА_10 припинилась в силу положень частини 4 статті 559 ЦК України. Закриваючи провадження у справі у частині позовних вимог до ТОВ "Вольга-Україна" на підставі пункту 1 частини 1 статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на день ухвалення оскаржених рішень) суди виходили з того, що позовні вимоги банку до ТОВ "Вольга-Україна" про стягнення заборгованості за кредитним договором, який укладено між суб'єктами господарювання, не можуть розглядатися в порядку цивільного судочинства.

У лютому 2017 року ПАТ "Марфін Банк" звернулося із касаційною скаргою, яка підписана представником Тараном В. А.,на рішення Центрального районного суду м.

Миколаєва від 13 жовтня 2016 року, ухвалу Центрального районного суду м.

Миколаєва від 13 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 19 січня 2017 року, у якій просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, зокрема, і тим, що висновки судів першої та апеляційної інстанції щодо закриття провадження у справі щодо вимог до ТОВ "Вольга-Україна" є помилковими. Вимоги банку до боржника та поручителів пов'язані між собою, випливають із одного правовідношення, їх окремий розгляд неможливий і тому підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства. Договір поруки має додатковий (акцесорний) до основного зобов'язання (кредитного договору) характер і укладається саме для забезпечення виконання останнього, а поручитель згідно з частиною 1 статті 554 ЦК відповідає перед кредитором солідарно із позичальником, якщо договором поруки не встановлено його додаткову (субсидіарну) відповідальність. Окрім цього, неможливість окремого розгляду справи щодо стягнення боргу за кредитним договором та договором поруки напряму пов'язана зі складністю визначення суми боргу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до частини 6 статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Європейський суд з прав людини вказав, що термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом". У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Суд повторює, що у деяких випадках він визнавав, що найвищий судовий орган, уповноважений тлумачити закон, міг ухвалювати рішення, яке не було чітко визначено законом. Таке застосування закону, однак, мало винятковий характер, і зазначений суд надав чіткі й вірогідні підстави для такого виняткового відступу від застосування своїх визначених повноважень (SOKURENKO AND STRYGUN v. UKRAINE, № 29458/04 та № 29465/04, § 23,24,27, ЄСПЛ, від 20 липня 2006 року).

З урахуванням того, що публічне акціонерне товариство "Марфін Банк" оскаржує рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 жовтня 2016 року, ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 19 січня 2017 року з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції, то справу слід передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись частиною 6 статті 403, частиною 4 статті 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Справу № 490/5224/14-ц за позовом Публічного акціонерного товариства "Марфін Банк" до ОСОБА_2, ОСОБА_10, Товариства з обмеженою відповідальністю "Вольга-Україна" про стягнення заборгованості; за позовом ОСОБА_10 до публічного акціонерного товариства "Марфін Банк" про визнання договору поруки припиненим, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Марфін Банк" на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 жовтня 2016 року, ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 19 січня 2017 року, передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. І. Крат

В. П. Курило