Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.03.2020 року у справі №752/10082/18

Ухвала

19 березня 2020 року

м. Київ

справа № 752/10082/18

провадження № 61-4221ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В.,

Шиповича В. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - Ломановим Денисом Олександровичем, на ухвалу Голосіївського районного суду м.

Києва від 13 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2020 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, заінтересована особа: публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта",

ВСТАНОВИВ:

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - Голосіївський РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві), заінтересована особа: публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (далі - ПАТ "НАСК "Оранта"), щодо арешту майна боржника.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 13 листопада 2019 року скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Голосіївського РВ ДВС

м. Києва ГТУЮ у м. Києві, заінтересована особа: ПАТ "НАСК "Оранта", щодо арешту майна боржника залишено без задоволення.

Постановою Київського апеляційного суду від 29 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом - Ломановим Д. О. залишено без задоволення. Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва

від 13 листопада 2019 року про відмову у скасуванні арешту майна боржника по цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Голосіївського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві, заінтересована особа:

ПАТ "НАСК "Оранта", залишено без змін.

02 березня 2020 року до Верховного Суду через засоби поштового зв'язку

представником ОСОБА_1 адвокатом - Ломановим Д. О., подано касаційну скаргу (надійшла 05 березня 2020 року), на ухвалу Голосіївського районного суду м.

Києва від 13 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2020 року, у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким визнати дії державного виконавця незаконними та зняти арешт його рухомого та нерухомого майна.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог Частиною 1 статті 394 ЦПК України, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження

і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" органів і осіб,

що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України,

Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", а також рішеннями, які відповідно до Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 477 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до статті 477 ЦПК України, порушено їх права чи свободи.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що заявник помилково здійснював посилання на статтю 50 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки діюче на той час законодавство не покладало на державного виконавця обов'язок щодо скасування усіх застосованих обмежувальних заходів у разі повернення виконавчого документа стягувачу.

Закон України "Про виконавче провадження" (в редакції на час існування спірних правовідносин) передбачав завершення виконавчого провадження зокрема шляхом повернення стягувачу виконавчого документу у випадках, передбачених Закон України "Про виконавче провадження", а також шляхом закінчення виконавчого провадження, у випадках визначених статтею 49, повернення виконавчого документу з підстав, передбачених Закон України "Про виконавче провадження" не позбавляло стягувача права повторно пред'явлений виконавчий документ до виконання в межах строків, встановлених Закон України "Про виконавче провадження".

З оскаржуваних судових рішень вбачається, що на виконанні у Голосіївському РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві перебувало виконавче провадження № 28621139 з примусового виконання виконавчого листа № 2-142/10, виданого 19 листопада 2010 Голосіївським районним судом

м. Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ "НАСК "Оранта" коштів у розмірі 52 293 грн 98 коп.

Постановою державного виконавця від 14 вересня 2011 року відкрито виконавче провадження № 28621139.

Постановою державного виконавця від 14 вересня 2011 року накладено арешт на майно боржника ОСОБА_1 та оголошено заборону на його відчуження.

Постановою державного виконавця від 23 листопада 2011 року виконавчий документ повернено стягувачеві на підставі пункту 2 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження", у зв'язку із тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції закону № 2677-VI від 04 листопада

2010 року, набув чинності з 08 березня 2011 року) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції закону № 2677-VI заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Звертаючись до суду із скаргою на дії державного виконавця про скасування арешту, накладеного згідно постанови від 14 вересня 2011 року у ході примусового виконання рішення суду, скаржник посилався на вимоги частини 2 статті 50 Закону України "Про виконавче провадження"

(в редакції ~law28~ (2677-17) від 04 листопада 2010 року), згідно якої, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Але при цьому скаржник не звернув уваги на положення ~law29~, згідно якої обов'язок державного виконавця зняти арешт з майна боржника і зазначити про це у відповідній постанові, виникає лише у разі закінчення виконавчого провадження з підстав, визначених у статтею 49 Закону.

Суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що виконавчий лист було повернуто стягувачу

на підставі пункту 2 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції закону № 2677-VI (2677-17) від 04 листопада 2010 року), таким чином у державного виконавця не виникло обов'язку в силу пункту 2 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції закону № 2677-VI (2677-17) від 04 листопада 2010 року вчинити дії по зняттю накладеного арешту на майно боржника, оскільки правила статті 50 Закону стосуються випадків закінчення виконавчого провадження (стаття 49 Закону), а не повернення виконавчого листа стягувача (стаття 47).

З огляду на вищенаведене, доводи касаційної скарги є безпідставними, висновки суду першої та апеляційної інстанції не спростовуються та на законність і обґрунтованість постановлених судових рішень не впливають. Порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування судових рішень, у матеріалах касаційного провадження не виявлено.

Частиною 4 статті 394 ЦПК України визначено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Згідно з частиною 6 статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень не виявлено порушення судами першої та апеляційної інстанції норм Закону України "Про виконавче провадження" й процесуального права, правильність застосування судами норм права не викликає розумних сумнівів.

Керуючись частинами 1 , 4 та 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою представником - Ломановим Денисом Олександровичем, на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва

від 13 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду

від 29 січня 2020 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, заінтересована особа: публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович