Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.03.2021 року у справі №643/14675/20

Ухвала

Іменем України

18 березня 2021 року

м. Київ

справа № 643/14675/20

провадження № 61-3013ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р.

А.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Московського районного суду м.

Харкова від 01 жовтня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 20 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора Крисинської сільської ради Богодухівського району Харківської області Зеленого Валентина Вікторовича, ОСОБА_3, ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: П'ята Харківська державна нотаріальна контора, Харківська міська рада, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ємець Іван Олександрович, про визнання права власності в порядку спадкування, визнання незаконними дій державного реєстратора із зобов'язанням Крисинської сільської ради Богодухівського району Харківської області внести до Державного реєстру речових прав запис про скасування державної реєстрації прав власності, витребування майна з чужого незаконного володіння зі скасуванням державної реєстрації прав власності відмовити,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до державного реєстратора Крисинської сільської ради Богодухівського району Харківської області Зеленого В. В., ОСОБА_3, ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: П'ята Харківська державна нотаріальна контора, Харківська міська рада, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ємець І. О., про визнання права власності в порядку спадкування, визнання незаконними дій державного реєстратора із зобов'язанням Крисинської сільської ради Богодухівського району Харківської області внести до Державного реєстру речових прав запис про скасування державної реєстрації прав власності, витребування майна з чужого незаконного володіння зі скасуванням державної реєстрації прав власності.

Одночасно з позовною заявою ОСОБА_2 подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 67,1 кв. м., житловою площею 42,6 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, та який зареєстрований на праві власності за ОСОБА_1, і заборони будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо цього житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами.

Заяву про забезпечення позову ОСОБА_2 обґрунтовував тим, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до відчуження спірного майна на користь інших осіб, які не є учасниками справи, відтак істотно ускладнить або унеможливить виконання рішення суду.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2020 року заяву позивача ОСОБА_2 задоволено.

Накладено арешт на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 67,1 кв. м., житловою площею 42,6 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, який зареєстрований на праві власності за ОСОБА_1, номер запису про право власності: 36307486, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 2025894363101.

Заборонено будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 67,1 кв. м., житловою площею 42,6 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1, який зареєстрований на праві власності за ОСОБА_1, номер запису про право власності: 36307486, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 2025894363101.

Заходи зустрічного забезпечення не вжито.

Постановою Харківського апеляційного суду від 20 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2020 року скасовано.

Заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково.

Накладено заборону на відчуження житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 67,1 кв. м., житловою площею 42,6 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, який зареєстровано на праві власності за ОСОБА_1, номер запису про право власності: 36307486, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 2025894363101. В іншій частині у задоволені заяви відмовлено.

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася доВерховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 20 січня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що наявність позову сама по собі не є обґрунтованою підставою для часткового задоволення заяви про забезпечення позову. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном без належних на те підстав порушує права ОСОБА_1. Крім того, вважає, що застосований захід забезпечення позову не є співмірним із пред'явленими ОСОБА_2 позовними вимогами.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, колегія суддів Верховного Суду дійшла наступних висновків.

Відповідно до вимог абзацу 6 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Правовою конструкцією частини 4 статті 394 ЦПК України встановлено, що у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені частин 1 , 2 статті 149 ЦПК України заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред? явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права (частина 4 статті 10 ЦПК України та стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Так, у рішенні від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції" (Case of
Hornsby v. Greece) Європейський суд з прав людини зазначив, що "право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін".

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, у провадженні Московського районного суду м. Харкова знаходиться справа за позовом ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування, визнання незаконними дій державного реєстратора, витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 щодо нерухомого майна, а саме житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 67,1 кв. м., житловою площею 42,6 кв. м, розташованого в АДРЕСА_1.

ОСОБА_2, звертаючись до суду з цим позовом за захистом своїх прав і інтересів, на випадок недобросовісної поведінки відповідача вважав за необхіде скористатися процесуальним заходом забезпечення позову.

Встановивши, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого судового рішення про задоволення позову, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про необхідність забезпечення виконання ймовірного судового рішення.

Застосований Харківським апеляційним судом захід забезпечення позову у виді заборони на відчуження житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 67,1 кв. м., житловою площею 42,6 кв. м, в АДРЕСА_1, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_1, у цьому випадку є співмірним із заявленими позовними вимогами.

Крім того, колегія суддів Верховного Суду констатує, що застосовані заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і не порушують принципи змагальності і процесуального рівноправності сторін, не порушують речове право володіння особи спірним майном. Тому заборона на відчуження житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 67,1 кв. м., житловою площею 42,6 кв. м, в АДРЕСА_1, який зареєстровано на праві власності за ОСОБА_1, до ухвалення рішення у справі не порушує законні права та інтереси відповідача ОСОБА_1.

Таким чином, зі змісту касаційної скарги, доданих до неї матеріалів та оскаржуваних судових рішень вбачається, що касаційна скарга в частині оскарження заборони на відчуження житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 67,1 кв. м., житловою площею 42,6 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, є необґрунтованою. Правильне застосовування судом апеляційної інстанції норм статей 149, 150 ЦПК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності постанови апеляційного суду, ухваленої за результатом перегляду ухвали суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів, що заборонено частиною 1 статті 400 ЦПК України, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 20 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора Крисинської сільської ради Богодухівського району Харківської області Зеленого Валентина Вікторовича, ОСОБА_3, ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: П'ята Харківська державна нотаріальна контора, Харківська міська рада, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ємець Іван Олександрович, про визнання права власності в порядку спадкування, визнання незаконними дій державного реєстратора із зобов'язанням Крисинської сільської ради Богодухівського району Харківської області внести до Державного реєстру речових прав запис про скасування державної реєстрації прав власності, витребування майна з чужого незаконного володіння зі скасуванням державної реєстрації прав власності відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець