Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.10.2020 року у справі №501/839/19

Ухвала

20 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 501/839/19

провадження № 61-14861ск20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 07 вересня 2020 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство нерухомості "Атланта" до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2019 року ТОВ "Агентство нерухомості "Атланта" звернулося до Іллічівського міського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 06 грудня 2018 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено акт демонстрації об'єктів, за умовами якої позивач за винагороду, передбачену цим актом, здійснює відповідачу пошук об'єктів нерухомості, за висунутими замовником вимогами. У період з 06 грудня 2018 року до 07 грудня 2018 року позивач продемонстрував відповідачу 11 об'єктів нерухомості, серед яких була квартира АДРЕСА_1. В подальшому позивач дізнався, що відповідач самостійно, без відома позивача, за договором купівлі-продажу від 18 грудня 2018 року придбала вказану квартиру, не сплативши йому винагороди.

У зв'язку з тим, що відповідач відмовляється в добровільному порядку сплачувати позивачу винагороду за надані послуги, позивач звернувся з цим позовом до суду.

З урахуванням уточненої позовної заяви, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 41 829,12 грн винагороди, відповідно до умов акту демонстрації об'єктів, підписаного відповідачем 06 грудня 2018 року.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 23 січня 2020 року позовну заяву ТОВ "Агентство нерухомості "Атланта" залишено без задоволення.

Постановою Одеського апеляційного суду від 07 вересня 2020 року рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 23 січня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Агентство нерухомості "Атланта" грошові кошти у розмірі 41 829,12 грн за надані послуги відповідно акту демонстрації об'єктів від 06 грудня 2018 року.

Вирішено питання судових витрат.

06 жовтня 2020 року ОСОБА_1 за допомогою засобів поштового зв'язку звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду на постанову Одеського апеляційного суду від 07 вересня 2020 року в указаній вище справі.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Предметом позову є стягнення грошових коштів, ціна позову у даній справі становить 41 829,12 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2102 х 100 = 210 200).

Обґрунтовуючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження заявник покликається на підпункт "в" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що дана справа має виняткове значення для заявника.

Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на те, що справа має виняткове значення для заявника не є достатніми для застосування пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Верховний Суд зазначає, що поняття винятковості справи є оціночним та потребує належного обґрунтування. Заявник не навів переконливих доводів, які б свідчили про те, що справа має для нього виняткове значення та становить значний суспільний інтерес, а сама по собі вказівка про це у касаційній скарзі не дає підстав для висновку про наявність підстав для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.

Застосування критерію малозначності у цій справі є передбачуваним, судовий спір було розглянуто судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не навів інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v.

France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), "Brualla Gomez de la Torre v.

Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).

Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі "Zubac v.

Croatia" (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадків не встановлено, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 07 вересня 2020 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство нерухомості "Атланта" до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська