Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.07.2021 року у справі №319/158/20

Ухвала

12 липня 2021 року

м. Київ

справа № 319/158/20

провадження № 61-10261ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Запорізькогоапеляційного суду від 28 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування суми боргу,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Куйбишевського районного суду Запорізької області від 23 червня 2020 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошову суму у розмірі 50 641 долар 10 центів США, з яких: основний борг у розмірі 50 тис. доларів США; три проценти річних у розмірі 641 долар 10 центів США. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду 17 травня 2021 року причини пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції визнано неповажними, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зменшення розміру судового збору відмовлено, апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без руху.

Зазначено строк виконання цієї ухвали. Попереджено про наслідки невиконання вимог цієї ухвали у встановлений судом строк.

На виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції про залишення скарги без руху на адресу апеляційного суду ОСОБА_1 подав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі, в якому скаржник зазначав, що причиною пропуску строку на апеляційне оскарження є не наявність карантину, а здійснення заходів щодо уникнення зараження смертельною хворобою.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 28 травня 2021 року у задоволенні клопотань ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 23 червня 2020 року відмовлено. У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 відмовлено.

У червні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати й передати справу для розгляду до суду апеляційної інстанції.

Частиною 1 статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог Частиною 1 статті 394 ЦПК України, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанцій було допущено порушення норм процесуального права, які передбачені статтею 411 ЦПК України як підстави для скасування судового рішення.

Частиною 1 статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним й обґрунтованим.

Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із частиною 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Частиною 6 статті 394 ЦПК України визначено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав.

Предметом оскарження у цій справі, як вбачається зі змісту касаційної скарги, є судове рішення апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 12 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина 3 статті 13 ЦПК України).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, й у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Відповідно до вимог частини 2 статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Нешев проти Болгарії" від 28 жовтня 2004 року).

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Дія 97" проти України від 21 жовтня 2010 року).

У кожній конкретній справі суди мають ґрунтовно перевіряти підстави для поновлення строків для оскарження, які мають виправдовувати втручання у принцип res judicata. При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Апеляційним судом встановлено, що оскаржуване рішення суду першої інстанції проголошено 23 червня 2020 року за відсутності учасників справи.

Апеляційну скаргу відповідно до номеру трекінгу поштового відправлення 7100100938782 скаржник подав до апеляційного суду поштою лише 27 квітня 2021 року.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 заявив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та зменшення розміру судового збору.

На обґрунтування клопотання зазначив, що отримавши копію оскаржуваного рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 з ним не погодився, мав на меті його оскаржувати, але він намагався нікуди не виходити та ні з ким не спілкуватися заради уникнення зараження коронавірусом. Оскільки, він чекав закінчення карантину, але цього не відбулося по теперішній час, тому ОСОБА_1 тільки зараз вирішив оскаржити рішення суду першої інстанції у цій справі.

Пунктом другим Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності 17 липня 2020 року, встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності 17 липня 2020 року, встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення".

Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності 17 липня 2020 року, встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення".

Отже, рішення суду першої інстанції набрало законної сили 07 серпня 2020 року.

Таким чином, судом апеляційної інстанції правильно визначено, що ОСОБА_1 пропустив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі, заявив клопотання про поновлення цього строку, у тому числі, як на його думку, з інших причин, що визнані апеляційним судом неповажними, відтак апеляційною інстанцією у задоволенні клопотань про поновлення строку на апеляційне оскарження обґрунтовано відмовлено й, як наслідок, відмовлено у відкритті апеляційного провадження.

Верховний Суд констатує, що такі обставини справи вказують на відсутність у ОСОБА_1 дійсного наміру на оскарження рішення суду першої інстанції та спростовують доводи щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення, зокрема, у зв'язку з захворюванням та введенням карантинних заходів.

Заявник обґрунтовані причини пропуску цього строку на апеляційне оскарження не навів, належними та допустимим доказами пропуск процесуального строку не підтвердив, тому судом апеляційної інстанції правильно відмовлено у відкритті провадження у справі, оскільки такі дії не свідчать про готовність заявника брати участь у справі на всіх етапах розгляду та сприяти своєчасному розгляду цієї справи.

Скаржником не надано логічного та зрозумілого пояснення тому, що перешкоджало йому звернутися до суду із апеляційною скаргою у встановлений законодавством строк.

Отже, ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини 1 статті 358 ЦПК України.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватися, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі "Станков проти Болгарії" від 12 липня 2007 року).

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом й не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Нешев проти Болгарії" від 28 жовтня 2004 року).

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства.

Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Дія 97" проти України" від 21 жовтня 2010 року).

ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі "Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції", рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі "Бруалла Гомес де ла Торре проти Іспанії").

Таким чином, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об'єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.

Отже, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування апеляційним судом норм процесуального права є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, розгляд зазначеної скарги не має значення для формування єдиної правозастосовної практики, наведені у ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності судового рішення.

Керуючись частиною 4 , 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Запорізькогоапеляційного суду від 28 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування суми боргу відмовити.

Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара