Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.05.2019 року у справі №725/1778/18

Ухвала

16 травня 2019 року

м. Київ

справа № 725/1778/18

провадження № 61-7257ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Стрільчука В. А., розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - адвоката Поклітар Ганни Олександрівни на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 10 грудня 2018 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 28 лютого 2019 року в справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про встановлення сервітуту на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2018 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 звернулися до суду з указаним позовом, в якому просили встановити безстроковий безоплатний сервітут, який не має особистого характеру, на користь співвласників житлового будинку по АДРЕСА_1 на користування частиною земельної ділянки по АДРЕСА_2 для забезпечення проїзду шириною 3,50 м і обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1; встановити обтяження сервітутом земельної ділянки по АДРЕСА_2 згідно з варіантом 1 таблиці 2-1, запропонованого висновком експертного будівельно-технічного дослідження від 08 вересня 2017 року № 17-31, площею 0,0060 га з урахуванням необхідності облаштування проїзду шириною 3,50 м між житловими будинками по АДРЕСА_2 та по АДРЕСА_1, що згідно з каталогом координат поворотних точок кутів земельної ділянки охоплює внутрішню площу земельної ділянки по АДРЕСА_2, та усунути перешкоди співвласнику житлового будинку по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 у володінні та користуванні нерухомим майном шляхом знесення металевої огорожі на бетонному фундаменті на межі між земельною ділянкою по АДРЕСА_2 земельною ділянкою по АДРЕСА_1 за рахунок відповідачів.

Позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_3, ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є співвласниками на праві спільної сумісної власності квартири АДРЕСА_5. Також їм належить на праві спільної сумісної власності земельна ділянка по АДРЕСА_1 Земельна ділянка за вказаною адресою межує із земельною ділянкою по АДРЕСА_2 суміжної земельної ділянки та житлового будинку АДРЕСА_2 є відповідачі. Земельна ділянка відповідачів по АДРЕСА_1 згідно з державним актом про право власності на земельну ділянку складає 0,0163 га, тобто 163 кв. м. Майже всю площу цієї земельної ділянки займає житловий будинок, в якому знаходяться квартири позивачів. До липня 2017 року вони безперешкодно користувалися міжбудинковим проїздом та частиною двору по АДРЕСА_2 для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1. У липні 2017 року після реєстрації права власності на земельну ділянку відповідачі встановили металеву огорожу на бетонному фундаменті на межі між земельними ділянками по АДРЕСА_6, обмеживши їх у користуванні спільним міжбудинковим проїздом. Наявність огорожі порушує їх право власності на житло - квартири у будинку, які зазнають систематичного псування вже майже два роки. Внаслідок влаштування відповідачами металевої огорожі на бетонному фундаменті з порушенням існуючих будівельно-технічних і санітарних норм та правил під час опадів під стінами будинку АДРЕСА_1 у проміжку між фундаментом металевої огорожі відповідачів накопичується вода. Взимку під час значних снігопадів через розташування майже впритул до стіни житлового будинку № 52 металевої огорожі на бетонному фундаменті сніг у великій кількості накопичується у вузькому проході.

Влаштування металевої огорожі відповідачами на межі між земельними ділянками на бетонному фундаменті здійснено з порушенням протипожежних, санітарних, державних будівельних норм і правил, містобудівних норм і обмежень, що має негативний вплив на стан житлового будинку по АДРЕСА_1. Враховуючи наведене, позивачі просили задовольнити позов.

Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 10 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 28 лютого 2019 року, в задоволенні позову відмовлено.

03 квітня 2019 року представник ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - адвокат Поклітар Г. О. подала засобами поштового зв'язку касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 10 грудня 2018 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 28 лютого 2019 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову в цій справі є встановлення безстрокового безоплатного сервітуту, який не має особистого характеру, на користь співвласників житлового будинку для забезпечення проїзду і обслуговування, встановлення обтяження сервітутом земельної ділянки з урахуванням необхідності облаштування проїзду між житловими будинками та усунення перешкод у володінні та користуванні нерухомим майном шляхом знесення металевої огорожі на бетонному фундаменті на межі між земельними ділянками.

Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях частина 6 статті 19 ЦПК України, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Касаційна скарга містить посилання на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо недопущення судами безпідставної відмови у захисті права власності від порушень, не поєднаних з позбавленням володіння.

Наведені заявником обставини, передбачені підпунктом "а" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Прикладів неоднакового застосування судами одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах заявником не наведено і доказів на їх підтвердження не надано. Доводи заявника полягають у його незгоді з оцінкою судами зібраних у справі доказів та встановлених обставин, що не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено після набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", тобто після 15 грудня 2017 року.

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Зазначення у постанові Чернівецького апеляційного суду від 28 лютого 2019 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Верховним Судом також взято до уваги, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - адвоката Поклітар Ганни Олександрівни на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 10 грудня 2018 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 28 лютого 2019 року в справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про встановлення сервітуту на земельну ділянку.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В. А. Стрільчук