Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.03.2021 року у справі №334/8619/18

Ухвала

17 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 334/8619/18

провадження № 61-11481ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 жовтня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району як орган опіки та піклування, про усунення перешкод у вихованні дітей та спілкуванні з ними, визначення способу участі у вихованні дітей та спілкуванні з ними,

ВСТАНОВИВ:

07 липня 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 жовтня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 лютого 2021 року у вказаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2021 року зазначену касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення виявлених недоліків, а саме: наведення інших причин пропуску строку на касаційне оскарження судових рішень, сплати судового збору.

Також цією ухвалою заявника повідомлено про наслідки невиконання вимог ухвали суду, а саме: якщо у зазначений строк заявник не наведе інших поважних причин пропуску строку касаційного оскарження, у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.

У серпні 2021 року до Верховного Суду надійшли матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, а саме: клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.

Клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження обґрунтовано тим, що на момент винесення оскаржуваної постанови дочці заявниці не виповнилося й одного місяця, що вимагало додаткових зусиль заявниці для організації життєдіяльності родини та недостатнє приділення уваги іншим справам. Також, заявниця, як багатодітна мати, виховує ще двох малолітніх осіб. Заявниця є юридично необізнаною особою, а тому не розуміла наслідків примусового виконання оскаржуваного судового рішення, зокрема, щодо абсолютного ігнорування думки дітей щодо побачень. Заявниця розраховувала на те, що позивач, який обізнаний про те, що діти пережили домашнє насильство, дасть час, необхідний для психологічної реабілітації дітей, та не буде наполягати на побаченнях в примусовому порядку, про те він, ігноруючи стан дітей, наполягає на побаченнях у примусовому порядку. Заявниця зверталася до органів прокуратури з метою подачі касаційної скарги в інтересах дітей, до державного виконавця з метою вислухати думку дітей щодо побачення із батьком.

Розглядаючи клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Згідно з частиною 1 статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли частиною 1 статті 127 ЦПК України встановлено неможливість такого поновлення.

Підстави пропуску строку на касаційне оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, подання касаційної скарги.

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду. До таких причин відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об'єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій.

З метою виконання процесуального обов'язку дотримання строку на касаційне оскарження судових рішень, особа, яка має намір подати касаційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, в тому числі, спрямовані на підготовку касаційної скарги, яка за своїм змістом і формою буде відповідати усім вимогам процесуального закону.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі № 3236/03 "Пономарьов проти України" зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.

Поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та за підстав, які не видаються переконливими може свідчити про порушення принципу юридичної визначеності. У кожній конкретній справі суди мають ґрунтовно перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata.

При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Європейський суд з прав людини зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (Перетяка та Шереметьев проти України, № 17160/06 та N 35548/06, § 34, від 21 грудня 2010 року).

У справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Креуз проти Польщі" Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.

Із урахуванням наведених положень національного законодавства та практики Європейського суду з прав, посилання заявниці на те, що вона здійснює догляд за новонародженою дитиною, яка перебуває на грудному вигодовуванні, та має статус багатодітної матері, є юридично необізнаною особою, а тому не усвідомлювала наслідків примусового виконання оскаржуваного судового рішення не можуть визнаватися поважними причинами пропуску строку на касаційне оскарження тривалістю більше, ніж на 4 місяців, оскільки не свідчать про існування об'єктивно непереборних, таких, що не залежать від волевиявлення заявниці, обставин, які б перешкоджали своєчасному, у межах встановлених строків зверненню із касаційною скаргою.

Зі змісту рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду вбачається, що ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання, що свідчить про те, що заявниці було відомо про перебуванні на розгляді суду цієї справи.

Постанова Запорізького апеляційного суду від 02 лютого 2021 року, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову, винесена за результатами перегляду апеляційної скарги ОСОБА_2, тоді як сама ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувала. Участі у розгляді справи як у суді першої, так і у суді апеляційної інстанції не приймала, відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 не подавала, своїх пояснень суду у будь-якому вигляді не подавала.

Наведене свідчить про те, що відповідач не демонструвала готовність брати участь на всіх етапах розгляду цієї справи, провадження у якій відкрито у грудні 2018 року, та не вчиняла дій щодо оскарження рішення суду першої інстанції, яке залишено без змін судом апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги позивача.

Оцінивши наведені ОСОБА_1 у клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження обставини, період пропуску, який становить більше 4 місяців, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення строку на касаційне оскарження, оскільки такі обставини не є об'єктивно непереборними та такими, що не залежали від волевиявлення заявниці чи пов'язаними із перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Доводи клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, окрім посилання на потреби у догляду за дітьми, по суті зводяться до незгоди заявниці із порядком примусового виконання судового рішення. Заявницею не надано логічного та зрозумілого пояснення тому, що перешкоджало їй ознайомитися із оскаржуваним судовим рішенням суду апеляційної інстанції та подати належно оформлену касаційну скаргу у строки, визначені процесуальним законом.

Відповідно до частини 3 статті 393 ЦПК України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі частини 3 статті 393 ЦПК України.

Пунктом 4 частини 2 статті 394 ЦПК України передбачено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником в строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження, визнані судом неповажними.

З урахуванням наведеного, оскільки заявниця не навела поважних причин тривалого пропуску строку на касаційне оскарження, тому відсутні правові підстави для відкриття касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 393, 394 ЦПК України Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження відмовити.

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 жовтня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа -районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району як орган опіки та піклування, про усунення перешкод у вихованні дітей та спілкуванні з ними, визначення способу участі у вихованні дітей та спілкуванні з ними відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков В. В. Яремко