Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.02.2021 року у справі №643/15146/20
Постанова ВССУ від 30.12.2025 року у справі №643/15146/20
Постанова КЦС ВП від 13.12.2023 року у справі №643/15146/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 643/15146/20

провадження № 61-1175ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Іванова Ольга Володимирівна,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Гончаров Роман Олександрович, на постанову Харківського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Іванова Ольга Володимирівна, про визнання недійсним договору про надання утримання одному з подружжя,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Іванова О. В., про визнання недійсним договору про надання утримання одному з подружжя.

29 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову шляхом зупинення дії договору про надання утримання одному із подружжя від 31 січня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О. В., реєстровий № 113 на період розгляду даного позову.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 2 жовтня 2020 року заяву про забезпечення позову задоволено.

Зупинено дію договору про надання утримання одному із подружжя від 31 січня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О. В., реєстровий № 113 на період розгляду позову.

Постановою Харківського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 2 жовтня 2020 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні заяви відмовлено.

Не погоджуючись із постановою Харківського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року, ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Гончаров Р. О., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначене судове рішення і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Підставою касаційного оскарження постанови Харківського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року заявник вказує неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зазначаючи, що обраний ним спосіб забезпечення позову не є тотожним заявленим позовним вимогам, тому наявні підстави для задоволення вимог заяви і зупинення дії оскаржуваного договору.

Згідно з положеннями частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Згідно з частиною 6 статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції вбачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення.

Постановляючи ухвалу, Московський районний суд м. Харкова виходив із наявності підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, Харківський апеляційний суд вказав, що заходи забезпечення позову, які просить застосувати позивач, за своїм змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, що є недопустимим відповідно до частини 10 статті 150 ЦПК України. Тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1.

Приймаючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанції врахував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18, у постанові Верховного Суду від 21 січня 2019 року у справі № 902/483/18.

Судом апеляційної інстанції за матеріалами справи установлено, що увересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Іванова О. В., про визнання недійсним договору про надання утримання одному з подружжя.

29 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову шляхом зупинення дії договору про надання утримання одному із подружжя від 31 січня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О. В., реєстровий № 113 на період розгляду даного позову.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 2 жовтня 2020 року провадження у справі відкрито.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 2 жовтня 2020 року заяву про забезпечення позову задоволено.

Зупинено дію договору про надання утримання одному із подружжя від 31 січня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О. В., реєстровий № 113 на період розгляду позову.

Згідно зі змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Вказаним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених частин 1 та 2 статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно із частиною 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частина 10 статті 150 ЦПК України).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що предметом позову є визнання недійсним договору про надання утримання одному із подружжя від 31 січня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О. В., реєстровий № 113.

У заяві ОСОБА_1 просив зупинити дію вказаного договору на період розгляду позову.

Забезпечення позову шляхом зупинення дії оспорюваного договору апеляційний суд визнав тотожним задоволенню заявлених позовних вимог, що у відповідності до імперативних норм ЦПК України є підставою для відмови у задоволенні заяви.

Ураховуючи встановлені апеляційним судом обставини справи та вимоги законодавства, Харківський апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для застосування такого виду забезпечення позову як зупинення дії оскаржуваного договору.

Вказаним спростовуються доводи заявника про те, що обраний ним спосіб забезпечення позову не є тотожним заявленим позовним вимогам.

Доводи ОСОБА_1 про позбавлення його права подати відзив на апеляційну скаргу на правильність оскаржуваного судового рішення не впливають і не є підставою для його скасування. Крім того, судове рішення є мотивованим та ухваленим із урахуванням правових позицій Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення, касаційна скарга ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Гончаров Р. О., на постанову Харківського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року є необґрунтованою, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судового рішення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі "Пелевін проти України" від 20 травня 2010 року.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v.

France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Оскільки оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, прийнятою із правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права й підстави для її скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Гончаров Р. О., на постанову Харківського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року суд відмовляє.

Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Гончаров Роман Олександрович, на постанову Харківського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Іванова Ольга Володимирівна, про визнання недійсним договору про надання утримання одному з подружжя.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук