Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.02.2021 року у справі №296/5526/19

Ухвала

12 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 296/5526/19

провадження № 61-1838ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., розглянувши касаційну скаргу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на рішення Корольовського районного суду м.

Житомира від 20 серпня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного судувід 18 січня 2021 року у справі за позовомОСОБА_1 до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про стягнення заборгованості із заробітної плати, вихідної допомоги, грошової компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про стягнення заборгованості із заробітної плати у розмірі 9 009 грн, вихідної допомоги у розмірі 4 217 грн, грошової компенсації за невикористану відпустку у розмірі 11
831,65 грн, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 32 932,84 грн та відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000 грн.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 20 серпня 2020 року позов задоволено частково.

Стягнено з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у розмірі 9 009
грн, вихідну допомогу у розмірі 4 217 грн, грошову компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 11 831,65 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 32 932,84 грн, 3 000 грн у відшкодування моральної шкоди та 768,40 грн - судового збору.

У іншій частині позову відмовлено.

Стягнено з Міністерства економічного розвитку і торгівлі України у дохід державного бюджету України судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Допущено негайне виконання рішення в частині присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Постановою Житомирського апеляційного судувід 18 січня 2021 року апеляційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України залишено без задоволення, рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 20 серпня 2020 року - без змін.

3 лютого 2021 року до Верховного Суду подана касаційна скаргаМіністерства економічного розвитку і торгівлі України, в якій заявник просить скасувати рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 20 серпня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 18 січня 2021 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з пунктом 1 частини 6 , частиною 9 статті 19 ЦПК України для цілей пунктом 1 частини 6 , частиною 9 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 176 ЦПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2021 року становить 2 270 грн.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що ціна позову ОСОБА_1 складає 67 990,49 грн, і не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270 грн х 100 = 227 000 грн).

Отже, зазначена справа є малозначною в силу вимог закону.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанцій, ураховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень частина 6 статті 19 ЦПК України, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною. При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, які дали можливість дійти висновку про малозначність справи.

У касаційній скарзі заявник посилається на незаконність рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції. При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження у малозначній справі судом касаційної інстанції не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга не містить обґрунтувань випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Зазначене відповідає і Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 5 квітня 2018 року).

Оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, ухвалені у малозначній справі, і наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, заявником не обґрунтовано, а судом не встановлено, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі.

Зазначення у постанові Житомирського апеляційного судувід 18 січня 2021 року про можливість її оскарження в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.

Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 20 серпня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 18 січня 2021 року.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук