УХВАЛА

11 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 145/1330/17

провадження № 61-25273св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю.,

Петрова Є. В.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Інвест Україна" на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 14 березня 2018 року у складі судді Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Агро Інвест Україна",

треті особи: ОСОБА_2, орган опіки та піклування Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Інвест Україна" (далі - ТОВ "Агро Інвест Україна"), треті особи: ОСОБА_2, орган опіки і піклування Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області, про визнання договору оренди недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що позивачу на праві власності належить земельна ділянка площею 5,0893 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Маловулизької сільської ради Тиврівського району Вінницької області. Вказаною земельною ділянкою користується ТОВ "Агро Інвест Україна" в особі філії "Стояни". Позивач звернулася до відповідача з вимогою про повернення земельної ділянки, оскільки має намір обробляти її самостійно, однак товариство землю не повертає, мотивуючи це тим, що між ними в письмовій формі укладено договір оренди від 05 жовтня 2011 року терміном на 15 років. Однак позивач ніякий договір не укладала, підпис на договорі та в акті прийому-передачі земельної ділянки не її. Зазначала, що про існування вказаного договору вона не знала. Крім того, на момент підписання договору оренди землі вона не досягла повноліття, а отже не могла самостійно його укласти.

У зв'язку з викладеним просила визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 05 жовтня 2011 року № 166, укладений між нею та ТОВ "Агро Інвест Україна".

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 10 січня 2018 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 0524583800:01:001:0144, площею 5,0893 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Маловулизької сільської ради, Тиврівського району Вінницької області від 05 жовтня 2011 року №166, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Агро Інвест Україна".

У січні 2018 року ТОВ "Агро Інвест Україна" подало до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу на Тиврівського районного суду Вінницької області від

10 січня 2018 року.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВИХ РІШЕНЬ

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 14 березня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ "Агро Інвест Україна" повернуто без розгляду особі, яка її подала.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що дана апеляційна скарга подана з порушенням порядку подання, оскільки подана безпосередньо до апеляційного суду, а не через суд першої інстанції.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

У травні 2018 року ТОВ "Агро Інвест Україна" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просило скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвала суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням норм процесуального права, оскільки судом неправильно застосовано положення підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України, що фактично позбавило товариство права на судовий захист.

АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, виходячи з наступного.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З матеріалів справи вбачається, що усерпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з позовом до ТОВ "Агро Інвест Україна", треті особи: ОСОБА_2, орган опіки і піклування Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області, про визнання договору оренди недійсним.

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 10 січня 2018 року позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду, 12 березня 2018 року (відповідно до відтиску поштового штемпеля на конверті) ТОВ "Агро Інвест Україна" подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 14 березня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ "Агро Інвест Україна" повернуто без розгляду особі, яка її подала.

При поверненні апеляційної скарги, апеляційний суд зробив висновок, що скарга подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції, однак, виходячи зі змісту підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України, її слід було подавати за правилами, що діяли до набрання чинності редакції ЦПК України від 15 грудня 2017 року, тобто через суд першої інстанції.

Колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з таким висновком апеляційного суду з огляду на таке.

Згідно статті 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Таким чином колегія суддів вважає, що особа, яка подає скаргу, вправі очікувати застосування норм процесуального законодавства (статті 355 ЦПК України, підпункту 15.5 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України) як таких, що надають їй право як безпосереднього подання апеляційної скарги до апеляційного суду, так і подання апеляційної скарги через місцевий суд.

Відсутність на даний час Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи не створює перешкоди учасникам провадження та апеляційному суду в поданні та прийнятті апеляційних скарг у паперовій формі безпосередньо до апеляційних судів.

Відповідно до статті 129 Конституції України, суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права та застосовує засади судочинства, серед яких забезпечення права на апеляційний перегляд справи, розумні строки розгляду справи судом. Також згідно з частинами 2, 3 статті 2 ЦПК України, суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: верховенство права, пропорційність, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Застосування принципу пропорційності при здійсненні судочинства вимагає такого тлумачення підпункту 15.5 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, яке би гарантувало особі право на безпосереднє звернення із апеляційною скаргою до апеляційного суду, визначене статтею 355 ЦПК України, оскільки держава не вправі обмежувати права особи без певної мети для захисту суспільного інтересу.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі № 514/134/17-ц (провадження № 61-12112сво18), а також у постановах судових палат Верховного суду у складі Касаційного цивільного суду, зокрема в постановах від 05 червня 2019 року в справі № 760/10908/13-ц (провадження № 61-6св19), від 22 травня 2019 року в справі № 755/8517/18 (провадження № 61-156св19), від 17 квітня 2019 року в справі № 752/4619/18 (провадження № 61-2152св19), від 10 квітня 2019 року в справі № 152/355/17 (провадження № 61-11439св18).

Тому висновок апеляційного суду ґрунтується на помилковому тлумаченні підпункту
15.5 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України.

Таким чином, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що суд апеляційної інстанції при постановлені оскаржуваної ухвали неправильно застосував положення підпункту 15.5 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України та дійшов помилкового висновку, що апеляційна скарга до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи має подаватися до суду апеляційної інстанції тільки через відповідні суди першої інстанції.

Разом з тим, у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2019 року у справі № 0440/4893/18 (провадження № К/9901/6176/19), від 27 червня 2019 року у справі № 310/7336/18 (провадження № К/9901/8661/19), колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшли висновку, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Тлумачити підпункт 15.5 пункту 5 перехідних положень КАС України інакше ніж так, що апеляційна скарга подається через відповідний суд, яким є суд першої інстанції, а не безпосередньо до апеляційного суду, не має підстав, оскільки апеляційні скарги згідно з частиною 1 статті 186 КАС України в редакції до 15 грудня 2017 року подавалися до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Відтак за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, суди першої інстанції надсилали матеріали справи, тому положення підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень КАС України фактично пролонгують дію порядку подання апеляційної скарги, передбаченого положеннями КАС України в попередній редакції.

Зазначене свідчить про неоднаковезастосування положень підпункту

15.5 пункту 5 Перехідних положень процесуального законодавства в цивільних та адміністративних подібних правовідносинах, зокрема щодо порядку подання апеляційної скарги на судові рішення судів першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини 3 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що вирішення цих правових питань з урахуванням наведеного правового висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у подібних правовідносинах викликає необхідність формування єдиної правозастосовної практики, що підлягає вирішенню Великою Палатою Верховного Суду.

Однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у державі. Єдність у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому.

Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Згідно з частиною 3 статті 403 ЦПК України та з урахуванням наведеного наявні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись частиною 3 статті 403, частинами 1 та 4 статті 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Інвест Україна", треті особи: ОСОБА_2, орган опіки і піклування Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області, про визнання договору оренди недійснимпередати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий СуддіВ. М. Сімоненко А. А. Калараш А. О. Лесько С. Ю. Мартєв Є. В.

Петров