Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.08.2021 року у справі №947/5622/20

Ухвала

16 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 947/5622/20

провадження № 61-13361ск21

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про виділ частки в натурі, звернення стягнення,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про виділ частки в натурі, звернення стягнення на майно, в якому просила виділити в натурі частку майна ОСОБА_1 в садовому будинку та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1; звернути стягнення на частку майна ОСОБА_1 у садовому будинку та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, у рахунок погашення заборгованості у розмірі 1 969 600,00 грн на користь ОСОБА_2 на виконання рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 30 листопада 2015 року.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 30 листопада 2015 року стягнуто із ОСОБА_1 на її користь заборгованість у сумі 1 969 600,00 грн, проте рішення суду не виконано.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 26 травня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу неправомірності дій відповідача. Так, звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_2 зазначила, що рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 30 листопада 2015 року не виконано, проте на підтвердження викладеного не надала належних та допустимих доказів того, що відкрито виконавче провадження, та на якій стадії воно знаходиться. Також, із позовної заяви вбачається, що спірне майно зареєстроване за ОСОБА_3, проте на підставі рішення суду заборгованість стягнута лише із ОСОБА_1. При цьому, позивач не надав належних та допустимих доказів того, що спірне майно поділено між відповідачами.

31 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 травня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про залишення позову без розгляду.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню із таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Пунктом 5 частини 2 статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) Пунктом 5 частини 2 статті 392 ЦПК України підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі Пунктом 5 частини 2 статті 392 ЦПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі Пунктом 5 частини 2 статті 392 ЦПК України в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У поданій касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не наводить передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судового рішення. Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення та обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини 2 статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

У пункті 4 частини 4 статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені пункті 4 частини 4 статті 393 ЦПК України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Враховуючи те, що заявник не виконав вимог процесуального закону при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судового рішення, така скарга підлягає поверненню заявнику.

Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись статями 389, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про виділ частки в натурі, звернення стягненняповернути заявнику.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О. В. Ступак