Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.05.2021 року у справі №753/8869/20

Ухвала

13 травня 2021 року

м. Київ

справа № 753/8869/20

провадження № 61-7156ск21

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", третя особа - комунальний концерн "Центр комунального сервісу", про скасування заборгованості за житлово-комунальні послуги та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до КП "Київтеплоенерго", третя особа - КК "Центр комунального сервісу", в якому просив визнати заборгованість ОСОБА_1 перед КП "Київтеплоенерго" за центральне опалення у розмірі 29 989,35 грн безпідставною та такою, яка підлягає скасуванню та зобов'язати КП "Київтеплоенерго" видати довідку ОСОБА_1 про відсутність заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі договору дарування квартири від 27 грудня 2012 року позивач власник квартири АДРЕСА_1. При цьому, як власник квартири, користується послугами з центрального опалення квартири, що надається КП "Київтеплоенерго". Зазначав, що вчасно сплачував нараховану плату за централізоване опалення, однак в рахунку, що надійшов позивачу в графі перерахунок та в графі борг було зазначено, що у споживача наявна заборгованість за централізоване опалення в розмірі 29 989,35 грн.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 04 червня 2020 року вказану справу на підставі статті 19 ЦПК України визнано малозначною.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

27 квітня 2021 року ОСОБА_2, який діє від імені ОСОБА_1, засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року в указаній вище справі.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З огляду на положення статті 19 у системному зв'язку з нормами статей 274, 389 та 394 ЦПК України суд вправі віднести справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду.

Предметом позову у цій справі є скасування заборгованості за житлово-комунальні послуги в розмірі 29 989,35 грн та зобов'язання вчинити дії. Ціна позову у цій справі станом на 01 січня 2021 року не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270,00 грн х 250 = 567 500,00
грн) та становить 29 989,35 грн. Справа є незначної складності, ціна позову не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та, виходячи із приписів частини 4 статті 274 ЦПК України, не входить до переліку тих справ, що підлягають обов'язковому розгляду в порядку загального позовного провадження.

Обґрунтовуючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження заявник покликається на підпункт "а" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Доводи щодо порушення судами попередніх інстанцій, внаслідок ухвалення оскаржуваного рішення, формування єдиної правозастосовчої практики не дають підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, оскільки заявником не наведено даних щодо фундаментального значення цього питання.

Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а ", "б ", "в ", "г" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Застосування критерію малозначності у цій справі є передбачуваним, судовий спір було розглянуто судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не навів інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Сама по собі незгода заявника із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v.

France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), "Brualla Gomez de la Torre v.

Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).

Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі "Zubac v.

Croatia" (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Оскільки оскаржувані рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року ухвалені у малозначній справі, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", третя особа - комунальний концерн "Центр комунального сервісу", про скасування заборгованості за житлово-комунальні послуги та зобов'язання вчинити дії.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко