Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.04.2019 року у справі №236/3744/18

Ухвала

12 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 236/3744/18-ц

провадження № 61-7238 ск 19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Гулька Б. І. розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Донецького апеляційного суду

від 21 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - ПАТ "Українська залізниця") про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року у сумі 16 233 грн 05 коп., заборгованість по заробітній платі за період з 01 лютого 2016 року по 31 липня 2016 року у сумі 15 740 грн 98 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 18 липня 2017 року та станом на

05 жовтня 2018 року у сумі 48 610 грн 28 коп., а всього на загальну суму

80 584 грн 31 коп.

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області

від 19 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ПАТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року у сумі 16 233 грн 05 коп., заборгованість по заробітній платі за період з 01 лютого 2016 року по 31 липня 2016 року у сумі 15 740 грн 98 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 18 липня 2017 року та станом на

05 жовтня 2018 року у сумі 48 610 грн 28 коп., а всього на загальну суму

80 584 грн 31 коп.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Допущено негайне виконання судового рішення у частині стягнення заборгованості по заробітній платі у межах суми платежу за один місяць.

Постановою Донецького апеляційного суду від 21 березня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ "Українська залізниця" задоволено частково. Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 19 листопада

2018 року у частині стягнення заборгованості по заробітній платі за період

з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року та за період з 01 лютого

2016 року по 31 липня 2016 року змінено, у частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасовано.

Стягнуто з ПАТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року

у розмірі 16 233 грн 05 коп. (шістнадцять тисяч двісті тридцять три грн 05 коп. ) та заборгованість по заробітній платі за період з 01 лютого 2016 року по

31 липня 2016 року у розмірі 15 740 грн 98 коп. (п'ятнадцять тисяч сімсот сорок грн 98 коп. ) з утриманням передбачених законом податків та інших обов'язкових платежів.

У задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовлено.

В інший частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У квітні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, в якій, просить оскаржуване судове рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на

1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Ціна позову у даній справі становить 80 584 грн 31 коп., яка станом на 01 січня

2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921*100=192 100).

Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктом

а), в) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності якого судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, а саме: стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, а також справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки відповідач з 2017 року звільнив близько

2 тис. осіб та не провів з ними розрахунки по заробітній платі.

За змістом підпунктів а), в) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Проте, наведені заявником у касаційній скарзі доводи та аналіз судових рішень у справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики чи становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки наведені мотиви є оціночними, не доведені і не можуть бути підставою, що підпадає під дію підпунктів а), в) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення. Судова практика у цій категорії справ є незмінною й суди від неї не відступили. При цьому зазначена справа не підлягає обов'язковому розгляду за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня

1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки представник ОСОБА_1 -

ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої

статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Донецького апеляційного суду від 21 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Суддя Б. І. Гулько