Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.08.2019 року у справі №345/5031/18

Ухвала

Іменем України

12 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 345/5031/18

провадження № 61-14451ск19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 квітня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Калуського міського нотаріального округу Попович Олександра Василівна, про визнання недійсним договору дарування квартири,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Калуського міського нотаріального округу Попович О. В. (далі - приватний нотаріус Калуського МНО), про визнання недійсним договору дарування квартири.

Позовна заява мотивована тим, що з 30 листопада 1985 року

ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з

ОСОБА_2, яка на підставі розпорядження відділу приватизації житла Державного концерну "Оріана" від 11 лютого 1998 року про приватизацію чотирикімнатної квартири

АДРЕСА_1, набула право власності на Ѕ частину вказаної квартири.

Інша Ѕ частина квартири належить ОСОБА_2 згідно з договором дарування від 24 грудня 2004 року.

21 серпня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір дарування вказаної квартири.

Проте, свою згоду на відчуження спірної квартири позивач не давав, оспорюваний договір дарування є таким, що порушує його право на частку у спірній квартирі.

Посилаючись на те, що Ѕ частина спірної квартири приватизована ОСОБА_2 під час перебування у зареєстрованому шлюбі, отже, їм належить на праві спільної сумісної власності, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір дарування від 21 серпня 2018 року чотирикімнатної квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Калуського МНО Попович О. В.

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області

від 23 квітня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 02 липня 2019 року рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області

від 23 квітня 2019 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що спірна квартира не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки вона набута ОСОБА_2 у порядку приватизації житлового фонду та належить їй на праві приватної власності. Оскільки право власності на Ѕ частину спірної квартири набуто у 1998 році, тому ці правовідносини регулюються нормами КпШС України. Тобто, обставини, які б свідчили про необхідність отримання згоди ОСОБА_1 на укладення спірного договору дарування відсутні.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до вимог частини 2 статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Пунктом 5 частини 2 статті 394 ЦПК України встановлено, що суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 394 ЦПК України у справі

з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до пункту 2 частини 4 статті 394 ЦПК України розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також

у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити

у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Суди встановили, що з 30 листопада 1985 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі.

ОСОБА_2 набула право власності на Ѕ частину чотирикімнатної квартири АДРЕСА_1 на підставі розпорядження відділу приватизації житла Державного концерну "Оріана" від 11 лютого 1998 року про приватизацію квартири. Інша Ѕ частини зазначеної квартири з 24 грудня 2004 року належить ОСОБА_2 згідно з договором дарування, укладеним між ОСОБА_4 та ОСОБА_2.

Також суди встановили, що 21 серпня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1, який посвідчений приватним нотаріусом Калуського МНО Попович О. В., відповідно до умов якого дарувальник ОСОБА_2 передала майно у власність обдарованій ОСОБА_3 безоплатно.

Відповідно до частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 на обґнрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що оспорюваний договір укладений з порушенням частини 2 статті 65 СК України, оскільки він не давав нотаріально посвідченої згоди на відчуження спірної квартири, яка належить сторонам відповідно до статті 22 КЗпШ України на праві спільної сумісної власності, тому порушено його право на спільне сумісне майно подружжя.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частини 1 статті 215 ЦК України.

Згідно з частинами 1 -5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити частинами 1 -5 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 3 статті 12, частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Частиною 3 статті 12, частиною 1 статті 81 ЦПК України.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що при відчуженні Ѕ частини спірної квартири порушено його право спільної сумісної власності на вказану частину квартири.

Суди встановили, що Ѕ частина спірної квартири відповідно до статті 22 КпШС України не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки вона набута ОСОБА_2 у порядку приватизації житлового фонду згідно Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та належить їй на праві приватної власності, отже, необхідність отримувати згоду її чоловіка на укладення спірного договору дарування квартири відсутня.

Право власності на вказану квартиру було набуто у 1998 року, тому ці правовідносини регулюються нормами КпШС України, які не передбачали віднесення нерухомості, набутої внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя шляхом приватизації до об'єктів спільної сумісної власності подружжя. При цьому, ОСОБА_2, є вільною в укладенні правочину (зміст якого не суперечить актам цивільного законодавства) та визначенні його умов, керуючись свободою договору, наданою статтями 6, 627 ЦК України, правомірно розпорядилась належною їй квартирою.

Враховуючи вищевказані обставини, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Із змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності та неправильності.

За правилом пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Керуючись пунктом 5 частини 2 , частинами 4 та 5 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Калуського міського нотаріального округу Попович Олександра Василівна, про визнання недійсним договору дарування квартири, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 квітня 2019 року та постанову

Івано-Франківського апеляційного суду від 02 липня 2019 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

А. І. Грушицький

В. В. Сердюк