Ухвала

12 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 287/558/16-ц

провадження № 61-46613ск18

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Стрільчука В. А., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 30 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 05 вересня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, в якому, уточнивши свої позовні вимоги, просила поновити строк звернення до суду та стягнути з відповідача борг у розмірі 3 тис. доларів США, три відсотки річних у розмірі 278 доларів США, а у випадку неможливості стягнення в доларах США стягнути в національній валюті України - гривні за офіційним курсом НБУ в сумі 88 735,46 грн, а також - інфляційні втрати в розмірі 82 083,55 грн та пеню у розмірі подвійної облікової ставку НБУ - 88 352,03 грн. Позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовано тим, що 13 березня 2013 року між нею та ОСОБА_1 було укладено договір позики у формі розписки, згідно з якою відповідач отримала кошти в сумі 1 500 доларів США. 22 березня 2013 року ОСОБА_1 позичила в неї ще 1 500 доларів США, що підтверджується розпискою. Позичені кошти відповідач зобов'язалася повернути до 15 грудня 2013 року. 03 лютого 2014 року ОСОБА_1 написала розписку, згідно з якою строк повернення позичених коштів у сумі 3 тис. доларів США було продовжено до 10 квітня 2014 року, а 05 грудня 2015 року строк виконання зобов'язання було продовжено до кінця лютого 2016 року, що також підтверджується розпискою. Станом на листопад 2016 року відповідач кошти не повернула, у зв'язку з чим ОСОБА_3 просила задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 30 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Житомирської області від 05 вересня 2018 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 3 тис. доларів США та 3 % річних від простроченої суми боргу в розмірі 278 доларів США. В решті позову відмовлено. Звільнено ОСОБА_2 від сплати судового збору за розгляд справи Олевським районним судом Житомирської області відповідно до пункту 10 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір". Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 887,40 грн. Іншу частину судових витрат компенсовано за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

26 жовтня 2018 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв'язку касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Олевського районного суду Житомирської області від 30 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 05 вересня 2018 року в частині стягнення з неї суми боргу за договором позики в розмірі 3 тис. доларів США та 3 % річних у розмірі 278 доларів США і в цій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб обчислюється станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" передбачено, що у 2018 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2018 року (на час подання касаційної скарги) - 1 762 грн.

Враховуючи, що судом першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача суму боргу в розмірі 3 тис. доларів США та 3 % річних від простроченої суми боргу в розмірі 278 доларів США, що станом на 01 січня 2018 року за курсом НБУ еквівалентно 92
003,62 грн і не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762 грн х 100 = 176 200 грн). Заявлена позивачем альтернативна вимога про стягнення боргу, інфляційних втрат та пені в загальній сумі (259 171,04 грн) не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (881 тис. грн).

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях частина 6 статті 19 ЦПК України, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховним Судом досліджено та взято уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалено після набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", тобто після 15 грудня 2017 року.

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Зазначення у постанові Апеляційного суду Житомирської області від 05 вересня 2018 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для її розгляду судом касаційної інстанції, оскільки такий розгляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі "Зубац проти Хорватії" від 05 квітня 2018 року).

Також Верховним Судом взято до уваги, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1, 2 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 30 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 05 вересня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В. А. Стрільчук