Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.04.2020 року у справі №234/8237/19

Ухвала

10 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 234/8237/19

провадження № 61-6509ск20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 03 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи:

Краматорський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Військова прокуратура об'єднаних сил, про визнання права власності на транспортний засіб,

ВСТАНОВИВ:

13 травня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: Краматорський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Військова прокуратура об'єднаних сил, про визнання права власності на транспортний засіб, посилаючись на те, що вона перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 з 24 жовтня 1998 року. 19 червня 2013 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на транспортний засіб автомобіль "Toyota Prado", державний номерний знак НОМЕР_1. Даний транспортний засіб є її особистою власністю, оскільки вона його придбавала за свої особисті кошти, оскільки 19 грудня 2012 року та 21 травня 2013 року продала належні їй на праві власності квартири відповідно за 150 000 грн та 141 750 грн, а отже в розумінні статті 57 СК України є її особистою, приватною власністю. Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 10 квітня 2015 року було накладено арешт на вказаний автомобіль. 12 червня 2019 року ОСОБА_1 змінила свої позовні вимоги та просила суд визнати за нею право власності на автомобіль "Toyota Prado", державний номерний знак НОМЕР_1; зняти шляхом скасування арешт з вказаного автомобіля, накладений ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 10 квітня 2015 року.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 09 жовтня 2019 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль "Toyota Prado", сірого кольору, 2007 року випуску, тип ТЗ універсал, номер шасі НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_1, зареєстрований ВРЕО м. Макіївка при УДАІ ГУМВС України в Донецькій області 19 червня 2013 року. В іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи часткового позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що з матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб автомобіль "Toyota Prado" було придбано за 150 000 грн, про що зазначено в декларації за 2013 рік.

Належність грошової суми в розмірі 150 000 грн саме ОСОБА_1 доведена матеріалами справи, а саме витягами з реєстру прав на нерухоме майно, декларацією ОСОБА_2 та попереднім договором купівлі-продажу. Отже судом встановлено, що грошові кошти в розмірі 150 000 грн є особистою власністю ОСОБА_1, оскільки були отримані нею внаслідок продажу майна отриманого в дарунок та майна, що було її особистою власністю до реєстрації шлюбу.

Постановою Донецького апеляційного суду від 03 березня 2020 року рішення Краматорського міського суду Донецької області від 09 жовтня 2019 року скасовано. В задоволенні позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що за змістом статті 354 ЦК України конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно, а тому таке майно не може бути ні предметом поділу в натурі як спільна сумісна власність подружжя, ні предметом визнання права власності як майно набуте позивачкою за час шлюбу, але за кошти, які належали їй особисто.

01 квітня 2020 року ОСОБА_1 за допомогою засобів поштового зв'язку звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду на постанову Донецького апеляційного суду від 03 березня 2020 року в указаній вище справі.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.

Предметом позову є визнання права власності на транспортний засіб, ціна позову у даній справі становить 150 000 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2102 х 100 = 210 200).

Доводів щодо наявності підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, заявником не наведено.

Застосування критерію малозначності у цій справі є передбачуваним, судовий спір було розглянуто судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не навів інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v.

France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), "Brualla Gomez de la Torre v.

Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).

Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі "Zubac v.

Croatia" (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадків не встановлено, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 03 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Краматорський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Військова прокуратура об'єднаних сил, про визнання права власності на транспортний засіб.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська