Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.02.2018 року у справі №193/523/16

Постанова

Іменем України

01 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 193/523/16-ц

провадження № 61-562св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом ОСОБА_2, на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 серпня 2016 року в складі суддів: Бондар Я. М., Зубакова В. П., Соколан Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6, після смерті якої відкрилася спадщина, яка складається із земельної ділянки площею 8,3908 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Девладівської сільської ради Дніпропетровської області, яка належала спадкодавцю на праві приватної власності згідно державного акта від 13 серпня 2002 року. За життя ОСОБА_6 розпорядилася зазначеною земельною ділянкою, склавши заповіт щодо цієї ділянки на користь ОСОБА_1 У лютому 2016 року позивач звернулась до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлої у липні 2015 року ОСОБА_6 У видачі свідоцтва про прийняття спадщини за заповітом позивачу відмовлено, у зв'язку із пропуском шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини передбаченого статтею 1269 ЦК України.

Обґрунтовуючи причину пропуску строку позивач зазначала, що вона постійно доглядала за своєю матір'юОСОБА_7, яка хвора на цукровий діабет та потребує стороннього догляду, крім того у жовтні 2015 року помер її брат, у зв'язку із чим позивач довгий час перебувала у депресивному стані.

Посилаючись на зазначене, а також на те, що діти спадкодавця - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, не надають у добровільному порядку згоди на прийняття нею спадщини за заповітом, позивач просила суд визначити їй додатковий трьохмісячний строк для подання заяви до нотаріуса про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2016 року у складі судді Шумської О.В. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визначено ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, додатковий трьохмісячний строк для подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не подала заяву про прийняття спадщини у передбачений законом шестимісячний строк з поважної причини, оскільки здійснювала догляд за хворою матір'ю, що підтверджено довідкою, виданою КЗ Софіївської ЦРЛ ДОР, згідно з якою мати позивача - ОСОБА_9, перебуває на диспансерному обліку у лікаря - ендокринолога з 2009 року з приводу інсулінопотрібного цукрового діабету ІІ типу середньої тяжкості, потребує постійного лікування та стороннього догляду.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 серпня 2016 року скасовано рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2016 року.

Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців (стаття 1270 ЦК України), а спадкоємець, який протягом встановленого строку не подав заяву про прийняття спадщини вважається таким, що не прийняв її (частина 1 статті 1272 ЦК України). За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк для прийняття спадщини, однак поважними причинами при цьому можуть вважатися причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця для вчинення необхідних дій. Зазначені позивачем причини пропуску строку для прийняття спадщини, а саме догляд за хворою матір'ю та перебування у депресивному стані після смерті брата, суд апеляційної інстанції визнав неповажними, такими, що спростовуються матеріалами справи, та відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, посилаючись на порушення судами норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, ОСОБА_1, в особі представника - адвоката ОСОБА_2, просить скасувати рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 серпня 2016 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою скасування оскаржуваного рішення скаржник вказує на те, що положення статті 1272 ЦК України гарантують спадкоємцю, який пропустив строк для прийняття спадщини право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання відповідної заяви. У законі не міститься чітко визначеного поняття поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини і їх поважність повинна визначатися у кожному випадку, виходячи з конкретних обставин справи та характеру взаємовідносин сторін, однак суд апеляційної інстанції не мотивував своє рішення. Також зазначено, що апеляційний суд обмежив право ОСОБА_1 на визначення їй додаткового строку на прийняття спадщини, не повно з'ясував обставини справи і безпідставно врахував заперечення відповідачів.

У запереченнях на касаційну скаргу, поданих угрудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 вказують, що доводи скарги не містять правових підстав для скасування оскарженого рішення. Відповідачі зазначають, що у касаційній скарзі не зазначено, які обставини не були досліджені апеляційним судом, що потягло за собою ухвалення неправильного рішення. Вказують, що апеляційним судом зроблено обґрунтовані висновки щодо того, що обставини, на які посилається ОСОБА_1 не пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення необхідних дій.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду. 03 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6

Після її смерті залишилось спадкове майно - земельна ділянка площею 8,3908 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Девладівської сільської ради Дніпропетровської області, яка належала спадкодавцю на праві приватної власності.

Відповідно до заповіту від 02 квітня 2009 року ОСОБА_6 на випадок смерті заповіла указану земельну ділянку ОСОБА_1

До приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва ОСОБА_1 звернулася 19 лютого 2016 року.

У прийнятті указаної заяви ОСОБА_1 було відмовлено у зв'язку із пропуском шестимісячного строку для прийняття спадщини з дня її відкриття.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина 1 та 2 статті 1220 ЦК України).

Частиною 1 та 2 статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина 1 статті 1270 ЦК України).

Наслідки пропущення строку для прийняття спадщини визначені статтею 1272 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого частини 1 статті 1272 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (частина 2 статті 1272 ЦК України).

Частиною 3 статті 1272 ЦК України передбачено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Закон не містить чітко визначеного поняття поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини і їх поважність повинна визначатися у кожному випадку, виходячи з конкретних обставин справи та характеру взаємовідносин сторін.

Відповідно до положень статті 303 ЦПК України в редакції чинній на час ухвалення рішення судом апеляційної інстанції під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Сторонами не подавались до суду апеляційної інстанції будь-які нові докази в даній справі, також не заявлялись клопотання про дослідження доказів, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено.

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове протилежне за змістом рішення про відмову в позові про визначення ОСОБА_1 додаткового строку для прийняття спадщини у порушення положень статті 303 ЦПК України в редакції чинній на час ухвалення рішення судом апеляційної інстанції на підставі тих же доказів, що й суд першої інстанції, не зазначивши достатніх мотивів, за якими він вважав неправильними висновки суду першої інстанції.

Дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, встановивши, що ОСОБА_1 здійснювала догляд за хворою матір'ю, яка потребує постійного лікування та стороннього догляду, суд першої інстанції дійшов висновку про поважність причин пропуску позивачем строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6, у зв'язку із чим задовольнив позов.

Суд першої інстанції урахував вимоги норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, дослідив обставини справи у відповідності із такими вимогами і надав оцінку доводам учасників справи, перевіривши надані учасника доказами.

Враховуючи те, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує рішення апеляційного суду та залишає в силі рішення суду першої інстанції на підставі статті 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом ОСОБА_2, задовольнити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 серпня 2016 року скасувати, рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2016 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: С. Ю. Мартєв

В. В. Пророк

І. М. Фаловська

С.П. Штелик