Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.09.2018 року у справі №705/4024/17

Ухвала

Іменем України

06 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 705/4024/17

провадження № 61-42116ск18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І.М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С.,

Пророка В. В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 10 липня 2018 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про припинення права на частку у спільному майні та зобов'язання,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про припинення права на частку у спільному майні та зобов'язання.

Позовна заява мотивована тим, що з 1994 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є співвласниками 1/3 частини будинковолодіння АДРЕСА_1 на правах спільної часткової власності з рівними обов'язками на підставі договору дарування.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 липня 2004 року визначено порядок користування земельною ділянкою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, з виділенням у користування співвласникам різної площі земельних ділянок.

Згідно з технічним паспортом на житловий будинок садибного типу на АДРЕСА_1, складеного 20 червня 2012 року, у власності ОСОБА_4 перебуває 1/6 частки вказаного будинку, а також вказано, що ОСОБА_4 приватизовано земельну ділянку площею 342 кв. м на підставі державного акта на право приватної власності від 22 квітня 2008 року.

Також позивач вказував, що 29 вересня 2017 року відповідач передарувала свою земельну ділянку стороннім особам. Майно було поділено, змінився співвласник, володіння та користування спільним майном стало неможливим і їхні договірні правовідносини 1994 року припинилися. Але нові договори дарування (окремо на землю і окремо на нерухоме майно) не включали повний комплекс майна за договором дарування 1994 року. Так, не визначеними залишились окремі земельні ділянки з господарськими спорудами - 1/3 частина сараю "Б" площею 26,76 кв. м, сарай "Л" -

5,74 кв. м, ? частину вбиральні "Д" - 1,5 кв. м та підвальне нежитлове приміщення підвалу "А" - 5,5 кв. м. Такі обставини, на думку позивача, свідчать про наявність технічної відмови відповідача від володіння частиною спільного майна та виникнення права привілейованого переходу до позивача цієї частини.

Крім того, відповідач користувалася часткою спільного майна, що перевищувала частку позивача.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_4 просив суд встановити, що ОСОБА_5 самостійно припинила права на свою частку у спільному майні, заснованому на договорі дарування 1994 року з переведенням усіх прав та обов'язків за вказаним договором на позивача; зобов'язати відповідача негайно передати в користування позивача окремі земельні ділянки загальною площею 34 кв. м з розміщеними на них господарськими спорудами, а саме: 1/3 частина сараю "Б" площею 26,76 кв. м, сарай "Л" - 5,74 кв. м, ? частину вбиральні "Д" - 1,5 кв. м та підвальні нежитлові приміщення "А" - 5,5 кв. м; визнати за позивачем право власності на вказані приміщення.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 травня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою апеляційного суду Черкаської області від 10 липня 2018 року рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 травня 2018 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що відповідач добровільно відмовилась від договору дарування 1994 року та добровільно припинила своє право власності в спільному майні.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до вимог частини 2 статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Пунктом 5 частини 2 статті 394 ЦПК України встановлено, що суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до вимог пункту 2 частини 4 статті 394 ЦПК України суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Суди встановили, що 27 травня 1994 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 і ОСОБА_4 укладений договір дарування кожному в рівних долях належної дарувальнику 1/3 частини жилого будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться на АДРЕСА_1, який розташований на присадибній земельній ділянці розміром 2 035 кв. м. На вказаній присадибній ділянці розташована 1/3 частини глинобитного, обкладеного цеглою, а 2/3 частини - цегляного, критого асбофанерою жилого будинку "А" з прибудовами загальною жилою площею 175,1 кв. м, сараї "Б", "Е", "Ж", "И", гаражі "В", "Г", "З", уборна "Д", оглядова яма під літ. "З", погріб "К", забор №1, ворота з калиткою № 2, підпорна стіна № 3.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 липня 2004 року визначено порядок користування земельною ділянкою, яка розташована на АДРЕСА_1, з виділенням у користування співвласникам різної площі земельних ділянок.

Згідно з технічним паспортом на житловий будинок садибного типу за вказаною адресою, складеного 20 червня 2012 року, у власності

ОСОБА_4 перебуває 1/6 частка вказаного будинку, а також вказано, що ОСОБА_4 приватизовано земельну ділянку площею 342 кв. м на підставі державного акта на право приватної власності від 22 квітня

2008 року.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У частині 1 статті 346 ЦК України визначені підстави припинення права власності, зокрема, право власності припиняється у разі відмови власника від права власності.

Відповідно до частини 1 статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким й погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не доведено належними доказами, що відповідач добровільно вийшла з договору дарування та відчужила свою частку у спільному майні.

Встановивши, що позивач та відповідач є співвласниками в рівних частках 1/3 спірного будинковолодіння, суди дійшли вірного висновку про відсутність правових підстав для припинення права власності, визначених статтями 346, 365 ЦК України, у зв'язку з чим у задоволенні позову відмовили.

Із змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності та неправильності.

За правилом пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Керуючись пунктом 5 частини 2 , частинами 4 та 5 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про припинення права на частку у спільному майні та зобов'язання, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 10 липня 2018 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

В. С. Висоцька

В. В. Пророк