Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.08.2021 року у справі №712/262/21

Ухвала

Іменем України

05 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 712/262/21

провадження № 61-12498ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Гончар Людмила Вячеславівна, на ухвалу Соснівського районного суду міста Черкаси від 22 квітня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 13 липня 2021 року за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5,

ОСОБА_1, в якому просив солідарно стягнути з відповідачів на свою користь заборгованість за договором позики від 17 січня 2017 року

у розмірі 8 496 236 грн.

У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову.

Заява мотивована тим, що відповідно до розписки від 17 січня 2017 року ОСОБА_5 зобов'язався повернути ОСОБА_2 6 375 600 грн, що в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України складає 230 000 доларів США, до 17 січня 2018 року, однак взятих зобов'язань не виконав.

Крім того, після отримання зазначених коштів, 23 листопада 2017 року ОСОБА_5 з метою ухилення від сплати боргу передав в іпотеку власну квартиру АДРЕСА_1.

Також заявник вказував, що боржники уникають спілкування з кредитором та тривалий час не повертають борг, вчиняють дії для ухилення від відповідальності за боргом, тому є підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим повернення кредитору значної суми боргу.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 березня 2021 року у відповідача ОСОБА_1 наявне у власності нерухоме майно - Ѕ частина квартири АДРЕСА_2.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_2 просить суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на Ѕ частину квартири

АДРЕСА_2, яка належить

ОСОБА_1, та заборонити третім особам вчиняти будь-які дії щодо порушення права володіння, користування та розпорядження частини вказаної квартири.

Ухвалою Соснівського районного суду міста Черкаси від 22 квітня 2021 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено.

Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту

на Ѕ частину квартира

АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_1, та заборонити вчиняти

будь-які дії, що направленні на відчуження вказаної квартири.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що невжиття вказаних заходів забезпечення позову унеможливить ефективний захист та поновлення порушених прав і законних інтересів позивача у разі задоволення позову та стягнення з відповідачів солідарно на його користь заборгованості за договором позики.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 13 липня 2021 року ухвалу Соснівського районного суду міста Черкаси від 22 квітня 2021 року в частині вжиття заходів забезпечення позову у виді арешту квартири скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_2 в цій частині відмовлено.

У решті ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що такий вид забезпечення позову, як накладення арешту на майно одного з відповідачів, буде не повністю відповідати обставинам цієї справи, адже арешт обмежить, у тому числі й право на користування таким майном (державний виконавець при здійсненні виконання судового рішення про забезпечення позову відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" здійснить опис арештованого майна та вчинить дії щодо заборони будь-яким особам використовувати таке майно), що може привести до необґрунтованого обмеження власника майна у праві на користування житлом.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат

Гончар Л. В., просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пункту 2 частини 1 статті 389 ЦПК України, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених статтею 11 ЦПК України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Частинами 1 , 2 статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених Частинами 1 , 2 статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання.

Згідно з частиною 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Частиною 10 статті 150 ЦПК України передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначила, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об'єктивний характер.

З огляду на те, що між сторонами справи виник спір щодо права власності на нерухоме майно, а ймовірна подальша зміна його власника унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом заборони будь-яким особам вчиняти будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо переходу, припинення та скасування права власності відносно спірного нерухомого майна.

Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року

у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову бути домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає

з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цих заходів призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності

і процесуального рівноправ'я сторін. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду

від 30 червня 2021 року у справі № 523/11320/19 (провадження № 61-6385св21).

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня

2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Таким чином, держава Україна несе обов'язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб правового захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Враховуючи викладене, оскільки існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду при задоволенні позову наведений захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення і виникнення між сторонами у справі конфліктних ситуацій.

Аналогічні висновки викладені в ухвалах Верховного Суду від 07 липня

2021 року в справі № 639/8124/20-ц (провадження № 61-10478ск21)

та від 01 липня 2021 рокув справі № 754/3144/21 (провадження № 61-10012ск21).

Застосовуючи забезпечення позову у виді накладення арешту на майно, яке належить одному з відповідачів у справі, та заборони вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження такого майна, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття вказаних заходів забезпечення позову унеможливить ефективний захист та поновлення порушених прав і законних інтересів позивача у разі задоволення позову та стягнення з відповідачів солідарно на його користь заборгованості за договором позики.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції в частині забезпечення позову

у виді накладення арешту на Ѕ частину квартири, яка належить

ОСОБА_1 та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні заявлених вимог, апеляційний суд виходив з того, що арешт обмежить, у тому числі й право на користування таким майном, що може привести до необґрунтованого обмеження власника майна у праві на користування житлом.

Встановивши, що обраний спосіб забезпечення позову шляхом заборони відчужувати відповідне майно є підставним і співмірним із заявленими позовними вимогами та може забезпечити ефективний захист прав та законних інтересів позивача, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви про забезпечення позову в цій частині.

Відповідно до частини 1 статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог частини 1 статті 394 ЦПК України, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Згідно з частиною 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Частинами 5 , 6 статті 394 ЦПК України передбачено, що питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись частинами 4 , 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Гончар Людмила Вячеславівна, на ухвалу Соснівського районного суду міста Черкаси від 22 квітня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 13 липня 2021 року, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук