Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.11.2019 року у справі №602/123/19

Ухвала

04 березня 2020 року

м. Київ

справа № 602/123/19

провадження № 61-3188ск20

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Лановецької районної державної адміністрації Тернопільської області, треті особи: Москалівська сільська ради Лановецького району Тернопільської області, Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області, про визнання права на земельну частку (пай) та спонукання до видачі сертифіката на право на земельну частку (пай),

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Лановецької районної державної адміністрації Тернопільської області, треті особи: Москалівська сільська рада Лановецького району Тернопільської області, Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області про визнання права на земельну частку (пай) та спонукання до видачі сертифіката на право на земельну частку (пай).

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що уперіод із 1984 року по 1994 рік він був членом агрофірми "Збруч", у подальшому реорганізованої у Колективне сільськогосподарське підприємство "Збруч". У 1994 році у зв'язку із створенням фермерського господарства він припинив трудові відносини в агрофірмі. У 2006 році, у результаті паювання майна агрофірми "Збруч" йому видано свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) від 10 березня 2006 року серії ТР -Х № 004185. Агрофірма "Збруч" ліквідована. Оскільки на час отримання агрофірмою "Збруч" Державного акту на право колективної власності на землю він був членом господарства, то він користується правом на отримання земельної частки (паю). У січні 2017 року він звернувся до відповідача з листом, в якому просив видати йому сертифікат на право власності на земельну частку (пай) у розмірі 3,22 га.

Листом від 19 січня 2017 року за № П-631/21 йому відмовлено у видачі сертифіката на право власності на земельну частку (пай) та запропоновано звернутися до суду.

Змінивши підставу звернення до суду, позивач зазначав, що відповідно до частини 2 статті 31 Земельного кодексу України він як член фермерського господарства має право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Чинне законодавство гарантує йому право на отримання земельної частки (паю) як члену фермерського господарства. При цьому, законодавець визначає єдину умову за наявності якої він не може реалізувати це право - якщо він вже раніше набув права на земельну частку (пай).

Із урахуванням наведених обставин, позивач просив визнати за ним право власності на земельну частку (пай) у розмірі 3,22 га із земель запасу Москалівської сільської ради, зобов'язати Лановецьку районну державну адміністрацію видати йому сертифікат на право на земельну частку (пай) у розмірі 3,22 га.

Рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 19 червня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів наявність у нього необхідних умов для набуття права на земельну частку (пай), як члену Колективного сільськогосподарського підприємства та пропущено строк позовної давності.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 19 червня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що місцевий суд не звернув увагу на заяву позивача щодо зміни підстави заявленого позову і відповідно не дав цьому належної оцінки. Позивач не звертався до уповноваженого органу щодо надання земельної ділянки відповідно до частини 2 статті 31 Земельного кодексу України як члену фермерського господарства і відповідно не приймалося офіційного рішення про відмову позивачу у наданні земельної ділянки у власність, тому звернення із позовом є передчасним.

14 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року, в якій просив скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі-Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ~law20~ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law21~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law22~.

Враховуючи те, що касаційна скарга подана 14 лютого 2020 року, тому вона підлягає розгляду відповідно до положень ЦПК України в редакції ~law23~.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню із таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Пунктом 5 частини 2 статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) Пунктом 5 частини 2 статті 392 ЦПК України підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі Пунктом 5 частини 2 статті 392 ЦПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі Пунктом 5 частини 2 статті 392 ЦПК України в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У поданій касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не наводить передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судового рішення. Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення на обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини 2 статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

У пункті 4 частини 4 статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені пункті 4 частини 4 статті 393 ЦПК України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Враховуючи те, що заявник не виконав вимог процесуального закону при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судового рішення, тому така скарга підлягає поверненню заявнику.

Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись статями 389, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Лановецької районної державної адміністрації Тернопільської області, треті особи: Москалівська сільська рада Лановецького району Тернопільської області, Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області, про визнання права на земельну частку (пай) та спонукання до видачі сертифіката на право на земельну частку (пай) вважати неподаною та повернути заявнику.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О. В. Ступак