Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.03.2021 року у справі №760/9083/20

Ухвала

04 березня 2021 року

м. Київ

справа № 760/9083/20

провадження № 61-3161ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3, на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3, до Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації про скасування розпорядження, зобов'язання вчинити дії, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив: визнати протиправними та незаконними дії Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації щодо відмови у постановленні його та його сім'ї на квартирний облік; зобов'язати Солом'янську районну в місті Києві державну адміністрацію взяти їх на квартирний облік, забезпечивши їх житлом у строк, передбачений чинним законодавством; стягнути з відповідача на свою користь 198
000 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 100 000 грн - на відшкодування моральної шкоди.

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що з листопада 2001 року він разом зі своєю дружиною - ОСОБА_4, та двома неповнолітніми дітьми: ОСОБА_2,2002 року народження та ОСОБА_3,2004 року народження, проживає в Солом'янському районі міста Києва. 07 жовтня 2013 року його було взято на реєстраційний облік за адресою: АДРЕСА_1, де розташований Центр обліку бездомних громадян. Однак його діти не були взяті на облік і вони зареєстровані за іншою адресою, хоча насправді там не проживають. 11 квітня 2019 року він подав до Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації документи про взяття його із сім'єю на квартирний облік, однак розпорядженням відповідача від 23 жовтня 2019 року № 818 йому було відмовлено. Вказане розпорядження є протиправним та незаконним, так як відповідач зобов'язаний взяти його на квартирний облік і забезпечити його житлом. Крім того, протиправними діями відповідача йому було завдано майнової шкоди в розмірі 198 000 грн, яка складається з витрат на оренду житла. Порушенням його прав протягом 18 років відповідач завдав йому також моральної шкоди, яку він оцінив у розмірі 100 000 грн.

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2020 року - без змін.

01 березня 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 9 статті 19 ЦПК України для цілей частини 9 статті 19 ЦПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" передбачено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2021 року - 2 270 грн.

Предметом позову в цій справі є стягнення 198 000 грн на відшкодування майнової шкоди і 100 000 грн - на відшкодування моральної шкоди. Тобто ціна позову в цій справі становить 298 000 грн, що станом на 01 січня 2021 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270

грн х 250 = 567 500 грн).

Крім того, предметом позову в цій справі є визнання протиправними та незаконними дій щодо відмови в постановленні на квартирний облік і зобов'язання взяти на такий облік.

Згідно з частиною 4 статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.

Справа в зазначеній частині є незначної складності та не належить до виключень з цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях частина 6 статті 19 ЦПК України, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу в частині позовних вимог про визнання незаконним надання основних щорічних оплачуваних відпусток меншої, ніж визначено законом, тривалості та зобов'язання вчинити дії малозначною.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягає окремому розгляду клопотання ОСОБА_1 про призупинення дії рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3, на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3, до Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації про скасування розпорядження, зобов'язання вчинити дії, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко