Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.09.2021 року у справі №949/1019/20

Ухвала

06 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 949/1019/20

провадження № 61-14646cк21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М.

М., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_2, на рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 19 лютого 2021 року у складі судді: Отупор К. М., та постанову Рівненського апеляційного суду від 29 липня 2021 рокуу складі суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Гордійчук С. О., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2020 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ, у якому просила визнати житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами спільною сумісною власністю подружжя та провести його поділ, шляхом визнання за нею права власності на 1/2 частину будинку з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 19 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 29 липня 2021 року позовну заяву ОСОБА_3 задоволено. Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

28 серпня 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2, на рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 19 лютого 2021 року та Блажна постанову Рівненського апеляційного суду від 29 липня 2021 року, у якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права і просить скасувати рішення суду першої інстанції і постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини 3 статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Дубровицького районного суду Рівненської області від 08 вересня 2020 року справу № 949/1019/20 на підставі статті 19 ЦПК України визнано малозначною.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі вказує, що суд першої інстанції відніс справу до малозначних помилково, оскільки відповідно до вимог частини 6 статті 19 ЦПК України малозначною є справа, у якій ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Однак у даній справі предметом позову є визнання права сумісної власності та права на Ѕ житлового будинку, загальною площею 115,5 кв. м з надвірними будівлями. При цьому позивачем як ціну позову зазначено будівельну вартість спірного будинку станом на 1978 рік, що не відповідає його дійсній вартості, яка станом на момент пред'явлення позову становить понад 250 000,00 грн. Проте відповідно до пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Особою, яка подає касаційну скаргу, не обґрунтовано того, що справа належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України. Таким чином, посилання у касаційній скарзі на те, що суд першої інстанції при відкритті провадження відніс справу до малозначних помилково є необґрунтованим.

Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України, пункт 9 частини 3 статті 2 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37,38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Вказівка в резолютивній частині постанови Рівненського апеляційного суду від 29 липня 2021 року про можливість її оскарження до Верховного Суду не є підставою для відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції, оскільки оскаржене рішення ухвалено у малозначній справі.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховною Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (ZUBAC v.
CROATIA, № 40160/12, § 122, ЄСПЛ, від 05 квітня 2018 року).

Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини 2 статті 394 ЦПК України).

Таким чином, оскаржені рішення ухвалено у малозначній справі. Тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 19, 260, 389, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою, яка підписана представником ОСОБА_2, на рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 19 лютого 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 29 липня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук