Ухвала

27 січня 2020 року

м. Київ

справа № 750/3917/17

провадження № 61-33015сво18

Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого (судді-доповідача) - Синельникова Є. В.,

суддів: Висоцької В. С., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - публічне акціонерне товариство "Дельта Банк",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта Банк",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова, у складі судді Карапута Л. В., від 01 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області, у складі колегії суддів: Кузюри Л. В., Бечка Є. М., Лакізи Г. П., від 17 серпня 2017 року.

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк",про захист прав споживача.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що 09 лютого 2015 року між нею та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір банківського вкладу (депозиту) у гривнях, відповідно до умов якого банком було залучено в якості розміщеного нею депозиту суму у розмірі 200 000,00 грн на строк до 08 серпня 2015 року.

ОСОБА_1 зазначила, що нею було отримано листа від 01 жовтня 2015 року за підписом представника ПАТ "Дельта Банк" Сичевської Ю. К., яким її повідомлено про те, що вказаний договір є нікчемним в силу вимог статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Крім того, позивач вказала, що її не було повідомлено про те, чи було включено її до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, хоча 02 вересня 2016 року позивач особисто отримала нараховані на суму вкладу відсотки в розмірі 2 043,15 грн.

Із урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила позов задовольнити визнати дійсним укладений 09 лютого 2015 року між нею та ПАТ "Дельта Банк" договір банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" у гривнях. Визнати за нею право на відшкодування заборгованості за цим вкладом у розмірі 200 000,00 грн за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 01 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано дійсним укладений 09 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк" договір банківського вкладу (депозиту) № 005-24504-090215 "Найкращий від Миколая" у гривнях. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення районного суду мотивоване тим, що чинним законодавством не передбачена заборона на відкриття депозитного вкладу шляхом безготівкового перерахування коштів з поточного рахунку однієї фізичної особи - резидента на рахунок іншої фізичної особи - резидента, які відкриті в одному банку, у зв'язку з чим спірний договір банківського вкладу (депозиту) укладений у відповідності до вимог чинного законодавства, які регламентують спірні правовідносини.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 17 серпня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" відхилено, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 червня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що вирішуючи спір, районний суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки зарахування коштів на вкладний рахунок позивача відбувалось відповідно до закону та у відповідності з умовами укладеної угоди, підстави для визнання правочину, укладеного з позивачем, нікчемним відповідно до пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У вересні 2017 року ПАТ "Дельта Банк" звернулось до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить скасуватирішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 01 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 17 серпня 2017 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про дійсність договору банківського вкладу є необґрунтованими, судами неправильно застосовано до спірних правовідносин положення статей 37, 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Банк зазначає, що правочин є нікчемним в силу закону, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб або Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не приймають додатково рішення про його нікчемність, а лише виявляють та забезпечують таке виявлення, фіксують сам факт нікчемності правочину.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Статтею 383 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України), що набрав чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до пункту 4 Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Дельта Банк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк", про захист прав споживача фінансових послугпризначено до судового розгляду.

23 жовтня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу передано на розгляд Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2019 року вищевказану справу прийнято до розгляду, призначено розгляд справи Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду.

Доводи особи, яка подала відзив (заперечення) на касаційну скаргу

У поданих запереченнях на касаційну скаргу представник позивача посилається на те, що при вирішенні спору судами правильно застосовано норми матеріального права, обґрунтовано, на підставі належним чином оцінених доказів, зроблено висновки про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, а доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті судових рішень.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

09 лютого 2015 року між позивачем та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір банківського вкладу (депозиту) № 005-24504-090215 "Найкращий від Миколая", відповідно умов якого банком було залучено у якості розміщеного ОСОБА_1 депозиту суму у розмірі 200 000,00 грн на строк до 08 серпня 2015 року.

Кошти на відкритий банком вкладний рахунок позивача № НОМЕР_1 внесено ОСОБА_3 безготівковим переказом 09 лютого 2015 року на підставі платіжного доручення №
45626953.

02 березня 2015 року постановою Правління Національного банку України № 150 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 березня 2015 року за № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта Банк" Кадирова В. В. Рішеннями виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 71 від 08 квітня 2015 року та № 147 від 03 вересня 2015 року строк здійснення тимчасової адміністрації було запроваджено на шість місяців та продовжено по 02 жовтня 2015 року включно.

02 жовтня 2015 року постановою Національного банку України № 664 відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації АТ "Дельта Банк" з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно.

Протоколом від 15 вересня 2015 року засідання комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ "Дельта Банк" було затверджено результати перевірки, якими виявлено правочини з вкладними операціями, що є нікчемними згідно з пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

23 вересня 2015 року ПАТ "Дельта Банк" було надіслано ОСОБА_1 повідомлення про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) № 005-24504-090215 від 09 лютого 2015 рокув силу вимог статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, передаючи справу на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Необхідність передання справи, яка переглядається, на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, з посиланням на частину 2 статті 403 ЦПК України, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду обґрунтовувала наявністю процесуальних перешкод, які полягають у різному застосуванні в раніше ухвалених судових рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати однієї й тієї ж норми права у подібних правовідносинах, а саме частини 2 статті 215 ЦК України, пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Зокрема, упостанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2018 року у справі № 757/44693/15-ц (провадження № 61-4981св18), в якій вирішувалась вимога про визнання банківського вкладу дійсним після отримання позивачем повідомлення банку (уповноваженої особи Фонду) про нікчемність правочину, суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду та передаючи справу на новий апеляційний розгляд, виходив із того, що апеляційний суд не оцінив поведінку відповідача на предмет правомірності, а лише зазначив про те, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, не звернув уваги, що відповідач не визнає право позивача на банківський вклад, а обраний позивачем спосіб захисту спрямований на поновлення прав останнього. Відмовивши у задоволенні позову з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту права, апеляційний суд фактично не надав оцінки доводам апеляційної скарги щодо дотримання відповідачами вимог закону при визнанні нікчемним спірного договору банківського вкладу, а отже не перевірив правильність висновків суду першої інстанції.

Таким чином, касаційний суд у справі № 757/44693/15-ц не погодився з висновком апеляційного суду про те, що позивачем невірно обраний спосіб захисту, дійшовши висновку, що обраний позивачем спосіб захисту спрямований на поновлення його прав.

Інший правовий висновок викладений Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 липня 2019 року у справі № 750/1535/17 (провадження № 61-28701св18), в якій предметом судового розгляду також були вимоги про визнання дійсним договору банківського вкладу після отримання позивачем повідомлення банку про нікчемність правочину. У цій постанові вказано, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом чи договором. Такий спосіб захисту, як визнання договору дійсним може бути застосований судом виключно в окремо визначених цивільним законодавством випадках. Зокрема, за правилами частини 2 статті 215 ЦК України у випадках, встановлених частини 2 статті 215 ЦК України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Отже, у справі № 750/1535/17 суд касаційної інстанції вважав, що позивачем обрано спосіб захисту, що не передбачений законом чи договором, у зв'язку з чим відмовив у позові.

У справі № 750/3917/17, яка є предметом розгляду, задовольняючи частково позовні вимоги та визнаючи дійсним укладений 09 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк" договір банківського вкладу (депозиту) № 005-24504-090215 "Найкращий від Миколая", суди попередніх інстанцій виходили із того, що чинним законодавством не передбачена заборона на відкриття депозитного вкладу шляхом безготівкового перерахування коштів з поточного рахунку однієї фізичної особи - резидента на рахунок іншої фізичної особи - резидента, які відкриті в одному банку, у зв'язку з чим спірний договір банківського вкладу (депозиту) укладений у відповідності до вимог чинного законодавства, які регламентують спірні правовідносини. Зарахування коштів на вкладний рахунок позивача відбувалось відповідно до закону та у відповідності з умовами укладеної угоди, підстави для визнання правочину, укладеного з позивачем, нікчемним відповідно до пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" відсутні. Отже, суди дійшли висновку про визнання вказаного договору дійсним.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суду складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У відповідності до частини 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною 2 статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.

Дослідивши встановлені судами обставини, доводи касаційної скарги, правозастосовчу практику, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов наступного висновку.

Аналізуючи зміст правової природи юридичної особи публічного права, з урахуванням особливостей, передбачених Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - ~law46~), у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 598/1470/15-ц (провадження № 14-160цс18) Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи спір про визнання договору банківського вкладу дійсним, висловила позицію правову згідно якої, Фонд як юридична особа публічного права може бути суб'єктом як публічно-правових, так і приватноправових правовідносин. У приватноправових відносинах, тобто під час здійснення функцій органу управління банку, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, чи банку, який ліквідується, Фонд не є суб'єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин). Тому дії (акти) Фонду, ухвалені відповідно до вимог ~law47~, є діями юридичної особи (банку).

З посиланням на частину 2 статті 215 Цивільного кодексу України Велика Палата Верховного Суду зазначила, що сторона, яка прагне визнання правочину, як такого, що породжує конкретні правові наслідки, може заявити вимогу про визнання такого правочину (договору) дійсним.

У справі, яка є предметом перегляду, та у справі № 598/1470/15-ц предмет та підстави позову є тотожними. Зокрема, позивачі (вкладники) посилалися на те, що уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку повідомляла вкладника про те, що договір вкладу грошових коштів є нікчемним на підставі ~law48~, а тому вкладники звернулись до суду із вимогами про визнання дійсним договору вкладу грошових коштів.

У справі № 598/1470/15-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спірні правовідносини пов'язані з невизнанням відповідачем цивільно-правової угоди та невиконанням, на думку позивача, її умов, а тому спір має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду не може погодитись із правовим висновком, висловленим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 598/1470/15-ц (провадження № 14-160цс18), виходячи із наступного.

Відповідно до частини 1 статті 3 ЦПК України 2004 року, частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 16 ЦК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статей 15 і 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина 2 статті 5 чинної редакції ЦПК України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частин 1 та 2 статті 215 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених частин 1 та 2 статті 215 ЦК України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Аналіз норм § 2 глави 17 розділу IV Книги першої ЦК України дає підстави для висновку, що договір може бути визнано дійсним судом у разі, наприклад: недодержання вимоги щодо письмової форми правочину (частина 2 статті 218 ЦК України); недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину (частина 2 статті 219 ЦК України); недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору (частина 2 статті 220 ЦК України); вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (частина 2 статті 221 ЦК України); вчинення правочину без дозволу органу опіки та піклування (частина 2 статті 224 ЦК України); вчинення правочину недієздатною фізичною особою (частина 2 статті 226 ЦК України).

Як встановили суди, протоколом від 15 вересня 2015 року засідання комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ "Дельта Банк" було затверджено результати перевірки, якими виявлено правочини з вкладними операціями, що є нікчемними згідно з ~law49~.

~law50~ передбачено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Судами у цій справі встановлено, що 23 вересня 2015 року ПАТ "Дельта Банк" було надіслано ОСОБА_1 повідомлення про нікчемність правочину в силу вимог статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними, і водночас такі правочини можуть бути визнані недійсними.

Правочин є нікчемним відповідно до закону, Фонд чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини 2 статті 215 ЦК України та частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"), незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону.

Умови договорів банківських вкладів між банком та фізичними особами, за якими здійснювалися перерахування коштів на вкладні рахунки з рахунків фізичних осіб, що є одночасно кредиторами банку, надають кредиторам - фізичним особам переваги перед іншими кредиторами, а отже такі договори банківського вкладу є нікчемними з підстав, визначених пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16), від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) та від 26 червня 2019 року у справі № 804/1278/16 (провадження № 11-282апп19).

У той же час у справі, що розглядається, вимога позивача до ПАТ "Дельта Банк" про визнання правочину позивача дійсним є фактично вимогою про встановлення юридичного факту у спорі з відповідачем та Фондом щодо права на отримання гарантованого відшкодування банківського вкладу.

У постанові по справі № 638/17850/17 (провадження № 14-341цс19) від 18 вересня 2019 року Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що не підлягає розгляду в порядку позовного провадження в судах (цивільному, господарському чи адміністративному) спір про встановлення юридичного факту у спорі з відповідачем та Фондом щодо права на отримання гарантованого відшкодування банківського вкладу.

Розгляду у суді підлягає лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі, якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, відсутні, як видається, підстави стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення.

При цьому необхідно зазначити, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням установленого частиною 1 статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" граничного розміру відшкодування за вкладами.

Подібна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15 та від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15.

Частиною 4 статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

У зв'язку з наведеним, враховуючи положення частини 4 статті 403 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування вищевказаних норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 598/1470/15-ц (провадження 14-160цс18), та передати справу на справу № 750/3917/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалюючи постанови у справі № 638/17850/17 від 18 вересня 2019 року, у справі № 820/11591/15 від 12 квітня 2018 року та у справі № 826/1476/15 від 04 липня 2018 року, Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові № 598/1470/15-ц (провадження 14-160цс18).

Вищеперелічені судові рішення Великої Палата Верховного Суду, Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду свідчать про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики у спорах про визнання правочинів дійсними, зокрема таких спорах між вкладниками з банками (уповноваженою особою Фонду), які віднесені до категорії неплатоспроможних, перебувають у процедурі ліквідації.

Частиною 5 статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Керуючись статтями 400, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Справу № 750/3917/17 за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", про захист прав споживача фінансових послуг за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 17 серпня 2017 року передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: В. С. Висоцька

Б. І. Гулько

В. І. Крат

Д. Д. Луспеник

М. Є. Червинська