Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.02.2020 року у справі №357/7022/19
Ухвала КЦС ВП від 04.02.2020 року у справі №357/7022/19

Ухвала

Іменем України

27 січня 2020 року

м. Київ

справа № 357/7022/19

провадження № 61-1351 ск 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Кузнєцова В.

О.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 13 січня2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми інфляційних втрат,

Встановив:

У липні 2019 року ОСОБА_4 звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_3 про стягнення суми інфляційних втрат у розмірі 244 936,94 грн, а також судових витрат.

Позовна заява обґрунтована тим, що рішення Київського апеляційного суду від 05 червня 2019 року, в справі № 357/5634/18, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суму боргу за договором позики від 19 червня 2012 року в розмірі 1 200 000,00
грн. Однак, відповідно до змісту даного договору позики та обставин, установлених рішенням суду, відповідач повинна була повернути позивачу суму позики до 19 червня 2017 року, однак не виконала свій обов'язок. У зв'язку із даними обставинами, позивач вважає, що відповідач прострочила виконання свого обов'язку щодо повернення суми боргу в розмірі 1 200 000,00 грн у період з 19 червня 2017 року і до 13 червня 2019 року (зокрема), що змусило її, керуючись статтею 625 ЦК України, звернутися до суду із даним позовом та просити стягнути з відповідача на свою користь суму інфляційних втрат за час прострочення повернення нею вищезазначеної суми боргу, в розмірі 244 936,94 грн, а також стягнути понесені судові витрати.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2019 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми інфляційних втрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 13 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено: рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2019 року скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги задоволено: стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму інфляційних втрат за період з 19 червня 2017 року по 13 червня 2019 року в розмірі 244 936,94 грн та судові витрати у сумі 6123,43 грн.

18 січня 2020 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5, подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 13 січня2020 року.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Київського апеляційного суду від 13 січня 2020 року та залишити в силі рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2019 року.

Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що відповідач 17 серпня 2018 року надсилала позивачу листа щодо визначення способу повернення суми боргу, однак даний лист був проігнорований позивачем, що відповідно вказує на умисне ухилення позивача від прийняття зобов'язання від відповідача, а тому у неї відсутній обов'язок сплачувати позивачу дану суму інфляційних втрат. Крім того, у касаційній скарзі також зазначено, що дані позовні вимоги вже були предметом розгляду у цивільній справі № 357/5634/18 (щодо стягнення тіла боргу, зокрема, за відповідними договором позики від 19 червня 2012 року), та дані вимоги позивача залишені судами без задоволення, що на думку скаржника унеможливлює повторне заявлення таких позовних вимог. У зв'язку із цим, заявник вважає, що суд апеляційної інстанції неправомірно та безпідставно стягнув з відповідача на користь позивача відповідну суму інфляційних втрат.

Відповідно до частини 3 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог частини 2 статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у своєму рішенні від 12 вересня 2019 року виходив із вимог частини 1 статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", згідно якої індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка, а оскільки відповідний індекс споживчих цін не перевищував встановлену межу в жодному місяці у вказаний позивачем період прострочення, відсутні підстави для нарахування та стягнення з відповідача на користь позивача заявленої нею суми інфляційних втрат або її частини.

Київський апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення суду про задоволення позову у своїй постанові від 13 січня 2020 року вказував, що між сторонами виникли грошово-зобов'язальні правовідносини, які регулюються відповідними нормами ЦК України, а тому, при розгляді даної справи суд першої інстанції не правильно зробив висновок, що до спірних правовідносини слід застосувати Закон України "Про індексацію грошових доходів населення", оскільки між сторонами виникли спірні правовідносини щодо прострочення виконання грошового зобов'язання, а тому на них також поширюється дія частини 2 статті 625 ЦК України, на яку також посилалася позивач при поданні даного позову. У зв'язку із цим, суд апеляційної інстанції, перевіривши арифметичну правильність заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, прийшов до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача суми інфляційних втрат за період прострочення неповернення суми позики у розмірі 244
936,94 грн, а також і суми судового збору в сумі 6 123,43 грн.

Верховний Суд погоджується із відповідним висновком суду апеляційної інстанції, оскільки він відповідає нормам чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, а також фактичним обставинам справи, встановленим судом апеляційної інстанції на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 19 червня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір позики, який посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Іванчишиною Л.

Г., зареєстрований в реєстрі за № 1984.

Відповідно до умов цього договору, відповідач ОСОБА_3, прийняла безоплатно у власність від позивача ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 1 200 000,00 грн, що в еквіваленті складало 150 000,00 доларів США, із строком повернення коштів до 19 червня 2017 року.

05 червня 2019 року Київським апеляційним судом ухвалено постанову у цивільній справі № 357/5634/18, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, про стягнення заборгованості, якою рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково: стягнуто, зокрема, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 19 червня 2012 року в розмірі 1 200
000,00 грн.

Згідно з частиною 4 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк.

В силу статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У частині 1 статті 1050 ЦК України зазначено, що в разі, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до частині 1 статті 1050 ЦК України.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові від 13 січня 2020 року, установивши наявність прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання у вигляді неповернення суми боргу за договором позики від 19 червня 2012 року в розмірі 1 200 000,00 грн, правомірно дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин відповідних норм ЦК України, та з урахуванням вимог частини 1 статті 13 ЦПК України та частини 2 статті 625 ЦК України, обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача суму інфляційних втрат за заявлений позивачем період прострочення неповернення суми позики з 19 червня 2017 року по 13 червня 2019 року, в розмірі 244 936,94 грн, а також, у порядку статті 141 ЦПК України, стягнув судовий збір у розмірі 6 123,43

грн.

Разом із цим, Київський апеляційний суд правомірно вважав необґрунтованим застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", оскільки вони виникли із невиконання цивільно-правової угоди відповідачем, а не щодо прострочення сплати періодичних платежів, а тому, у зв'язку із порушенням відповідачем своїх обов'язків перед позивачем щодо своєчасного повернення суми коштів за договором позики, він може нести цивільно-правову відповідальність, визначену статтею 625 ЦК України.

Таким чином, Київський апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача відповідної суми інфляційних втрат.

Що стосується доводів касаційної скарги щодо того, що відповідач, шляхом надсилання листа позивачу намагалася вирішити питання про порядок повернення суми боргу, однак позивач проігнорувала її прохання, тобто, умисно ухилялася від прийняття зобов'язання, що вказує на прострочення кредитора та свідчить про відсутність підстав для стягнення відповідної суми інфляційних втрат, то вони є необґрунтованими та не заслуговують на увагу, оскільки в даному випадку вчинені нею дії не свідчать про добросовісність боржника та недобросовісність кредитора, оскільки відповідачу слід було діяти з урахуванням, зокрема, вимог частини 1 статті 537 ЦК України, шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори, що нею не було вчинено, і протилежного відповідачем у її скарзі не наведено та жодними доказами не підтверджено.

Також не заслуговують на увагу аргументи касаційної скарги щодо того, що вирішення заявлених позовних вимог про стягнення суми інфляційних втрат вже було здійснено судами в рамках розгляду цивільної справи № 357/5634/18, оскільки дані доводи є безпідставними та спростовуються змістом рішення суду апеляційної інстанції у даній справі.

Зазначені заявником в касаційній скарзі інші доводи, на підставі яких вона вважає незаконною постанову Київського апеляційного суду від 13 січня 2020 року, колегія суддів також вважає необґрунтованими та виключно її суб'єктивними судженнями, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з фактичними обставинами, встановленими судом апеляційної інстанції, та спростовуються змістом оскаржуваного судового рішення.

Правильне застосовування судом апеляційної інстанції відповідних норм матеріального та процесуального права до спірних правовідносин, які виникли між сторонами у справі, є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

У відповідності до пункту 2 частини 4 статті 394 ЦПК України у випадку оскарження рішення суду в справі з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справи, які відповідно до пункту 2 частини 4 статті 394 ЦПК України розглядаються за правилами загального позовного провадження), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України у відкритті касаційного провадження у справі належить відмовити, якщо суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Згідно з частиною 5 статті 394 ЦПК України, у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач. Якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 5 частини 2 , частинами 4 та 5 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

Ухвалив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київськогоапеляційного суду від 13 січня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми інфляційних втрат.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

В. С. Жданова

В. О. Кузнєцов