Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.06.2020 року у справі №336/2241/19

Ухвала

03 червня 2020 року

м. Київ

справа № 336/2241/19

провадження № 61-7965ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С.

О.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.

Запоріжжя від 28 листопада 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 23 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО ПРОСТО", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління Держпродспоживслужби Запорізької області, Інспекція з питань у справах захисту прав споживачів у Запорізький області, про захист прав споживача, повернення коштів та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО ПРОСТО" про захист прав споживача та повернення коштів.

Позов обґрунтовував тим, що 31 жовтня 2016 року між сторонами укладений договір № 721544 про надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товару (автомобіля "ZAZ SENS") через систему "АВТО ТАК". Зазначав, що ним на користь відповідача сплачено вступний внесок та щомісячні внески на загальну суму 83 332,57 грн. За умовами договору його предметом є надання учаснику фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання автомобіля "ZAZ SENS" через систему "АВТО ТАК". Вказував, що відповідачем йому запропоновано змінити автомобіль на "Lanos Cargo", на що він відмовився та звернувся 14 листопада 2018 року з листом-вимогою про розірвання договору та повернення сплачених коштів, який відповідач не задовольнив.

Вважав умови договору несправедливими, оскільки всупереч принципу добросовісності цивільних відносин, створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, як споживача, містять жорсткі обов'язки для споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця, оскільки останній не несе будь-якої відповідальності за невиконання умов договору.

Ураховую наведене, просив суд стягнути з відповідача на його користь сплачений як щомісячний внесок за договором від 31 жовтня 2016 року № 721544 у розмірі 83
332,57 грн, відшкодувати моральну шкоду у розмірі 5 000 грн та понесені судові витрати (витрати зі сплати судового збору, на правничу допомогу) у розмірі 14
000 грн.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28листопада 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довів порушення його прав як споживач, зокрема, що умови договору та додатків до нього призводять до дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, не відповідають умовам ринку, обраному порядку придбання автомобіля, що є обов'язком позивача відповідно до засад змагальності процесу.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 23 березня 2020 року апеляційна скарга ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 листопада 2019 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

У травні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 5 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи про захист прав споживачів, ціна позову яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом спору у цій справі є захист прав споживача шляхом стягнення з ТОВ "АВТО ПРОСТО" щомісячних внесків відповідно до договору від 31 жовтня 2016 року № 721544, відшкодування моральної шкоди.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Ціна позову у цій справі становить 88 332,57 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн*250=525 500 грн).

Отже, зазначена справа є малозначною відповідно до вимог закону і окремого визнання її такою не потребує.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

У касаційній скарзі заявника немає посилання на зазначені випадки, як і на докази на їх підтвердження.

Доводи касаційної скарги хоча і містять посилання на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, проте не стосуються питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі "Пелевін проти України" від 20 травня 2010 року.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v.

France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись частинами 6 , 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 листопада 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 23 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО ПРОСТО", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління Держпродспоживслужби Запорізької області, Інспекція з питань у справах захисту прав споживачів у Запорізький області, про захист прав споживача та повернення коштів та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний