Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.07.2020 року у справі №554/1512/19

Ухвала

30 червня 2020 року

місто Київ

справа № 554/1512/19

провадження № 61-9425ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В.

В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 березня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 травня 2020 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Прокуратури Полтавської області

про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у лютому 2019 року звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Прокуратури Полтавської області, просив стягнути із Державної казначейської служби України та Прокуратури Полтавської області за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку, відшкодування моральної шкоди у розмірі 141 882,00 грн.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 02 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 20 травня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовувалося тим, що позивачем не доведено наявність складових для відшкодування моральної шкоди. Обставини, з якими позивач пов'язує виникнення моральної шкоди та її розмір, не є підставою для застосування положень Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" та частин 2 , 6 та 7 статті 1176 ЦК України, а обраний ним у зв'язку з такими діями спосіб захисту не відповідає характеру порушеного права.

Апеляційний суд додатково зазначив, що під час вирішення заявленого позову суд першої інстанції обґрунтовано виходив із таких підстав цивільно-правової відповідальності як наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та дійшов висновку про відсутність сукупності зазначених складових, які є обов'язковими для деліктних правовідносин. Посилання позивача на бездіяльність посадових осіб відповідача, відповідальних за реєстрацію заяв про кримінальні правопорушення та внесення відомостей до ЄРДР, що встановлено ухвалою Печерського районного суду міста Києва за наслідками розгляду скарги ОСОБА_1, поданою в порядку КПК України, саме по собі не є підставою для відшкодування моральної шкоди, настання якої не доведено, як і не доведений причинно-наслідковий зв'язок між зазначеною бездіяльністю та станом здоров'я позивача, про що останній заявляв.

ІІ. ВИМОГИ та АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

ОСОБА_1 16 червня 2020 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вивчив касаційну скаргу та додані до неї матеріали, зробив висновок про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки скаргу подано на судове рішення, ухвалене у малозначній справі, яке не підлягає касаційному оскарженню.

Щодо оцінки судових рішень, які оскаржуються учасником справи, до категорії тих, що підлягають касаційному оскарженню

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини 2 статті 394 ЦПК України).

Касаційному оскарженню не підлягають судові рішення у малозначних справах (пункт 2 частини 3 статті 389 ЦПК України).

Малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України).

Згідно з пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року - 2 102,00 грн.

Предметом позову у цій справі є майнові вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Ціна позову у цій справі складає 141 882,00 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102,00 грн х 100 = 210 200,00 грн).

Урахувавши, що ціна позову у цій справі становить 141 882,00 грн, судові рішення ухвалені у такій справі не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Щодо наявності винятків для допуску до касаційного оскарження судового рішення у малозначній справі

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Винятки, зазначені у пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, заявником не зазначено.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України).

Таким чином, конституційним принципом судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених законом.

Цьому конституційному принципові відповідає загальне правило пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України щодо того, що усі судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Це означає, що рішення суду апеляційної інстанції у таких справах є остаточними і подальшому оскарженню не підлягає.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа "Зубац проти Хорватії" (Zubac v. Croatia), №40160/12) наголосив на обмеженості доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (справа "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, пункт 230, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення у справі "Леваж Престасьон Сервіс" проти Франції", пункт 45; рішення у справі "Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії", пункт 37; та "Козліца проти Хорватії" (Kozlica v. Croatia), № 29182/03, пункт 32, від 02 листопада 2006 року; "Шамоян проти Вірменії" (Shamoyan v. Armenia) від 07 липня 2015 року № 18499/08, пункт 29).

Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості

("Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії", пункт 36; рішення у справі "Козліца проти Хорватії", пункт 33; рішення у справі ""Булфрахт Лтд" проти Хорватії", пункт 34, "Добріч проти Сербії" (Dobriж "ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ" (ZUBAC v. CROATIA) -

РІШЕННЯ

35 v. Serbia), № 2611/07 та 15276/07, пункт 54, від 21 червня 2011 року; та "Йовановіч проти Сербії"

(Jovanoviж v. Serbia), 32299/08, пункт 48, від 02 жовтня 2012 року).

При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане вище рішення у справі "Добріч проти Сербії", пункт 54).

Також Європейський суд з прав людини постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви №26293/18 від 09 жовтня 2018 року у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Європейський суд у зазначеному рішенні зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій.

Отже, за прецедентною практикою Європейського суду з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалені у малозначній справі, а отже, не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Прокуратури Полтавської області про відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 березня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 травня 2020 року, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко