Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.02.2021 року у справі №522/24224/17

Ухвала

18 січня 2021 року

м. Київ

справа № 522/24224/17

провадження № 61-19434 ск 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 травня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта", прокуратури Одеської області, Генеральної прокуратури України, третя особа - Фонд соціального страхування України, про стягнення страхової суми одноразової грошової допомоги,

Встановив:

21 грудня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ПАТ НАСК "Оранта", прокуратури Одеської області, Генеральної прокуратури України, третя особа - Фонд соціального страхування України, про стягнення страхової суми одноразової грошової допомоги, і, остаточно уточнивши позов 07 серпня 2018 року, просили: стягнути солідарно з відповідачів на користь ОСОБА_1 страхову виплату в розмірі 220 277,40 грн і на користь ОСОБА_2 страхову виплату в розмірі 110 138,70 грн.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 травня 2019 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ПАТ НАСК "Оранта", прокуратури Одеської області, Генеральної прокуратури України, третя особа - Фонд соціального страхування України, про стягнення страхової суми одноразової грошової допомоги,

Постановою Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 травня 2019 року залишено без змін.

23 грудня 2020 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3, надіслала засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 травня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 травня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Дослідивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Згідно з пунктами 1, 10 частини 1 статті 176 ЦПК України ціна позову в справах про стягнення грошових коштів визначається сумою, яка стягується, а ціна позову у справах, у яких заявлено кілька самостійних вимог, визначається загальною сумою всіх вимог.

Як убачається з матеріалів касаційного провадження, ціна позову в даній справі становить 330 416,10 грн (220 277,40+110 138,70), яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2102,00*250=525 500,00 грн).

Отже, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України рішення судів першої та апеляційної інстанцій в даній справі не підлягають касаційному оскарженню.

Разом із цим, у касаційній скарзі представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3, зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки на сьогоднішній день відсутні правові висновки Верховного Суду, щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Крім того, вказує, що дана справа має виняткове значення для ОСОБА_1 та ОСОБА_2, оскільки через бездіяльність відповідачів позивачі не могли реалізувати гарантовані державою права на отримання відповідної грошової допомоги.

Доводи заявника не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яка має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки заявник не вказав щодо застосування якої саме норми права відсутній висновок Верховного Суду. Посилання заявника на постанову Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року у справі № 6-80цс15 є необґрунтованим, оскільки у наведеному судовому рішенні касаційного суду та оскаржуваних судових рішеннях установлено різні фактичні обставини у справах на підставі наданих доказів. За таких обставин посилання заявника на підпункт а) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не заслуговують на увагу.

Аргументи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом в) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження, оскільки незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.

Зазначені заявником касаційної скарги інші аргументи суд вважає необґрунтованими, оскільки вони є виключно його суб'єктивними судженнями та зводяться до переоцінки доказів і незгоди з фактичними обставинами, встановленими судами попередніх інстанцій.

Інших належних та обґрунтованих доводів, які б свідчили про можливість відкриття касаційного провадження в даній справі, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі не наведено, а тому суд приходить до висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України, пункт 9 частини 3 статті 2 ЦПК України).

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад, справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням указаного, оскільки представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала касаційну скаргу на судові рішення у справі з ціною позову, яка не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

Ухвалив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 травня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта", прокуратури Одеської області, Генеральної прокуратури України, третя особа - Фонд соціального страхування України, про стягнення страхової суми одноразової грошової допомоги.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук