Історія справи

Ухвала ККС ВП від 31.05.2020 року у справі №175/4254/18

Ухвала

Іменем України

27 травня 2020 року

м. Київ

справа № 175/4254/18

провадження № 51-1757ск19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Кишакевича Л. Ю.,

суддів Крет Г. Р., Щепоткіної В. В.,

розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 грудня

2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2020 року,

встановив:

Вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2019 року,

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця

смт. Маньківка Черкаської області, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,

- засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк

4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком

2 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з покладенням на нього відповідних обов'язків, передбачених ст. 76 КК.

Як встановив суд, 20 серпня 2018 року о 06.55 год, ОСОБА_1, керуючи вантажним автомобілем "MAN 19.403" д. н. з. НОМЕР_1, з'єднаним із причепом "TROUILLET" д. н. з. НОМЕР_2, під час руху автошляхом Р-52 "Дніпропетровськ - Царичанка - Кобеляки - Решетилівка" зі сторони смт. Царичанка у напрямку

м. Дніпра, котра має по дві смуги у кожному напрямку, маючи об'єктивну можливість виявити на смузі свого руху перешкоду у вигляді транспортного засобу, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, внаслідок чого по центру проїзної частини в районі 24 км + 800 м вказаної автодороги в районі будинку № 549 по вул.

Солідарності у смт. Обухівка Дніпровського району Дніпропетровської області допустив зіткнення із задньою лівою частиною автобуса "БАЗ А079.14" д. н. з. НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_2, який, перевозячи пасажирів за маршрутом "Дніпро (пл. Островського) - Зоря", рухався у попутному йому напрямку в крайній правій смузі. Після зіткнення, автобус "БАЗ А079.14" виїхав за межі проїзної частини автодороги, здійснивши наїзд на залізобетонну електроопору і металевий відбійний брус, перекинувся на правий бік. Унаслідок ДТП пасажирам автобуса "БАЗ А079.14" були спричинені тілесні ушкодження, а саме: ОСОБА_3 - тяжкі тілесні ушкодження які небезпечні для життя в момент заподіяння; ОСОБА_4 - легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я; ОСОБА_5 - тілесні ушкодження середньої тяжкості, що зумовили тривалий розлад здоров'я; ОСОБА_6 - тілесні ушкодження середньої тяжкості, що зумовили тривалий розлад здоров'я; ОСОБА_7 - тілесні ушкодження середньої тяжкості, що зумовили тривалий розлад здоров'я.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2020 року вищезазначений вирок суду першої інстанції змінено в частині вирішення цивільного позову, стягнуто з ТОВ "ТЕК "МОДУС ДРАЙВ" на користь потерпілої ОСОБА_3

106 140,49 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить судові рішення щодо нього змінити та пом'якшити покарання, виключивши призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 2 роки. Зазначає, що суди помилково дійшли висновку про необхідність призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 2 роки, оскільки судами належним чином не було враховано даних про його особу, конкретні обставини справи, а також те, що єдиним джерелом доходу є здійснення ним перевезень.

Розглянувши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши надані до неї копії судових рішень, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.

Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Як вбачається з копії вироку, призначаючи покарання, суд першої інстанції дотримався вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.

Зокрема, судом враховано характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, який раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, працює і позитивно характеризується за місцем роботи та проживання. Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_1, згідно зі ст. 66 КК, судом визнано щире каяття, повне визнання своєї вини, а також добровільне часткове відшкодування завданих збитків.

Врахувавши вищезазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції, з чим погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі,

у межах санкції ч.2 ст. 286 КК, строком на 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

Крім того, ухвалюючи рішення про звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного основаного покарання із застосуванням положень ст. 75 КК судом враховано й конкретні обставини справи, особу ОСОБА_1, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, вчинив злочин з необережності, наявність декількох обставин, що пом'якшують покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання, а також, позицію прокурора та потерпілих щодо виду та міри покарання.

Твердження засудженого ОСОБА_1 про безпідставне застосування до нього додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами були предметом перевірки суду апеляційної інстанції та свого підтвердження не знайшли.

Так, санкцією ч. 2 ст. 286 ККпередбачене додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

За змістом кримінального процесуального закону, у кожному конкретному випадку призначаючи покарання за частинами 1 та 2 статті 286 КК слід вирішити питання доцільності застосування до винуватої особи додаткового покарання - позбавлення права керування транспортними засобами, яке застосовується у випадках, коли вчинення злочину було пов'язане з грубим або повторним порушенням порядку користування таким правом.

Як правильно зазначає у своєму рішенні суд апеляційної інстанції, при вирішенні питання про доцільність призначення додаткового покарання у цьому кримінальному провадженні, суд першої інстанції правильно врахував

ті обставини, що ДТП сталося внаслідок грубого порушення ОСОБА_1 пунктів 1.3, 1.5, 2.3 б) і 12.3 Правил дорожнього рухуу звичайній дорожній обстановці, у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 заснув за кермом, так і тяжкість самих наслідків від допущених ним порушень, які призвели до спричинення різного ступеня тяжкості тілесних ушкоджень потерпілим, зокрема, тяжких та середнього ступеню тяжкості, що, в свою чергу, вказує про доцільність призначення ОСОБА_1 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Крім того, закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов'язана з користуванням таким правом, є основним джерелом доходу. Існування такої обставини потребує лише більш виваженого та обережного підходу при обранні заходу примусу, виходячи із загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації, а тому посилання засудженого на те, що єдиним джерелом доходу дня нього є здійснення ним перевезень не може вважатись беззаперечною підставою для незастосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Таким чином, суд першої інстанції з урахуванням всіх встановлених обставин кримінального провадження, обґрунтовано призначив ОСОБА_1 додаткове покарання, передбачене ч. 2 ст. 286 КК, у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо

ОСОБА_1, дотримався вимог кримінального процесуального закону, ухвала відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу

про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги

та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Таким чином, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, враховуючи, що з касаційної скарги

та копій оскаржених судових рішень вбачається, що підстави для задоволення скарги відсутні, колегія суддів приходить до висновку, що необхідно відмовити

у відкритті касаційного провадження.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2020 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

Л. Ю. Кишакевич Г. Р. Крет В. В. Щепоткіна