Історія справи

Ухвала ККС ВП від 26.10.2020 року у справі №460/850/19

Ухвала

іменем України

26 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 460/850/19

провадження № 51-5087 ск 20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючої Крет Г. Р.,

суддів Григор'євої І. В., Шевченко Т. В.,

розглянув касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Яворівського районного суду Львівської області від 23 січня 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 13 липня 2020 року.

Короткий зміст оскаржених вироку, ухвали та встановлені обставини

За вироком Яворівського районного суду Львівської області від 23 січня 2020 року, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 13 липня 2020 року, ОСОБА_1 засуджено за ч. 4 ст. 407 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік

і покладено на нього виконання обов'язків, передбачених ст. 76 КК.

Суд визнав ОСОБА_1 винуватими у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК, а саме у самовільному залишенні військової частини без поважних причин в умовах особливого періоду.

Як установив Суд, ОСОБА_1, будучи військовослужбовцем Збройних сил України за контрактом, діючи з прямим умислом, з метою ухилення від обов'язків військової служби в період з 12 листопада 2018 року по 17 грудня 2018 року самовільно залишив військову частину А0998 в умовах особливого періоду та без поважних причин у цей період перебував поза межами розташування території військової частини А0998, яка дислокується за адресою: вул. І. Хрестителя, 2, м. Яворів, Львівська обл.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений, не оспорюючи доведеності його винуватості та правильності кваліфікації його дій за ч. 4 ст. 407 КК, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить змінити судові рішення і пом'якшити призначене йому покарання на підставі ст. 69 КК. На обґрунтування свого прохання засуджений зазначає, що місцевим судом при призначенні покарання не в повній мірі було враховано обставини, що пом'якшують покарання (щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відсутність обставин, які обтяжують покарання), а також характеризуючі дані винуватого, якому вручено грамоти сільського голови та подяку районної ради за місцем проживання, що, на його думку, дає підстави для застосування до нього положень ст. 69 КК.

Мотиви Суду

Відповідно до приписів статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Виходячи зі змісту ст. 75 КК застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.

Наведених норм права суд не порушив.

Згідно з вироком, призначаючи ОСОБА_1 захід примусу, суд урахував особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на спеціальних обліках не перебуває, його характеристику за місцем проживання, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. При цьому суд визнав обставинами, що пом'якшують покарання, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.

Урахувавши зазначені обставини, місцевий суд призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах, установлених санкцією інкримінованої йому статті, разом з тим дійшов висновку про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою.

Отже, суд першої інстанції, застосовуючи положення ст. 75 КК, реалізував свої дискреційні повноваження у спосіб, передбачений законом.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого, доводи якої за своїм змістом аналогічні доводам його касаційної скарги, належним чином розглянув їх і вмотивовано відмовив у задоволенні, навівши мотиви прийнятого рішення, з чим погоджується й колегія суддів.

За змістом ст. 69 КК застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Відмовляючи в задоволенні апеляційних вимог обвинуваченого, суд зазначив, що обставин, які б беззастережно вказували на істотне зниження ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, як того вимагає ст. 69 КК, в апеляційній скарзі не наведено. Не наведено таких обставин й у касаційній скарзі засудженого.

Таким чином, обраний ОСОБА_1 захід примусу та порядок його відбування є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів. Підстав вважати призначене покарання явно несправедливим, про що йдеться в касаційній скарзі, Суд не вбачає.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України

суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, зокрема, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

З огляду на викладене Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Яворівського районного суду Львівської області від 23 січня 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 13 липня 2020 року.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

Г. Р. Крет І. В. Григор'єва Т. В. Шевченко