Історія справи

Ухвала ККС ВП від 24.02.2021 року у справі №678/898/19

Ухвала

Іменем України

24 травня 2021 року

м. Київ

справа № 678/898/19

провадження № 51-799ск21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Бородія В. М.,

суддів Мазура М. В., Чистика А. О.,

розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 вересня 2020 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 02 лютого 2021 року,

встановив:

Згідно з вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 вересня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за ч. 3 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 роківіз конфіскацією майна.

На підставі ст. 72 КК зараховано строк попереднього ув'язнення у строк покарання.

Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 02 лютого 2021 року апеляційну скаргу захисника залишив без задоволення, а вирок місцевого суду без - змін.

Згідно з копіями судових рішень злочин вчинено за таких обставин:13 червня 2019 року близько 14:00 ОСОБА_1, перебуваючи поблизу пункту металобрухту, розташованого на АДРЕСА_1, вчинив напад на працівника вказаного пункту з метою заволодіння чужим майном.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_1 зайшов на територію пункту, там знайшов молоток із металевою головкою та дерев'яною ручкою і, взявши його у праву руку, раптово й несподівано напав на потерпілу ОСОБА_2, завдавши їй одного удару у лобну ділянку голови, внаслідок чого потерпіла втратила свідомість та впала спиною на землю.

Далі, коли ОСОБА_2 добігла до вольєра із собакою, розташованого на території пункту прийому металобрухту, ОСОБА_1, продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, повалив її на землю та завдав їй ще щонайменше семи ударів кулаками обох рук у ділянку голови і плечей.

Після того як потерпілій ОСОБА_2 вдалось втекти, ОСОБА_1, діючи умисно, маючи корисливий мотив, з метою заволодіння чужим майном, шляхом вільного доступу через незачинені вхідні двері проник у підсобне на території приймального пункту, в якому з шухляди столу дістав грошові кошти в сумі 1419 грн, належні ОСОБА_3, та пішов з місця події.

Таким чином, своїми умисними діями ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 187 КК, а саме - напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), поєднаний із проникненням в приміщення.

У касаційній скарзі засуджений просить скасувати вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 вересня 2020 року щодо нього, а кримінальне провадження направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Засуджений зазначає про неповноту судового розгляду і заперечує встановлені фактичні обставини, ставить під сумнів достовірність доказів, а також вважає, що місцевий суд дав неналежну оцінку доказам, стверджує, що вирок суду ґрунтується на припущеннях. При цьому будь-яких посилань на незаконність рішення суду апеляційної інстанції і необхідність його скасування не робить.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК)суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Перевіривши викладені в касаційній скарзі доводи та копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі.

За статтею 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваження лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до положень ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. На будь-яких інших підставах, зокрема через неповноту судового розгляду та невідповідність висновків, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, суд касаційної інстанції не вправі приймати рішення про скасування чи зміну оскаржуваних судових рішень, а виходить з обставин, установлених судом.

Мотивуючи свою скаргу, засуджений заперечує достовірність окремих доказів та правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, тоді як їх перевірка згідно зі ст. 433 КПКдо повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесена.

Як убачається з вироку, свій висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК, місцевий суд зробив з дотриманням ст. 23 КПК на підставі всіх ретельно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, безпосередньо дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 23 КПК .

Зокрема, висновку щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК, місцевий суд дійшов на підставі аналізу: показань засудженого, який не заперечував факту заподіяння частини тілесних ушкоджень потерпілій, оскільки вона відмовилася розрахуватися за металобрухт, удару молотком потерпілій він не завдав і грошових коштів у розмірі 1419 грн не забирав; показань потерпілої ОСОБА_2, яка впізнала ОСОБА_1 як особу, яка завдала їй тілесні ушкодження із початку молотком по голові, а потім велику кількість ударів кулаками по голові і, схопивши рукою за щоку, розірвав губу. Ці показання суд визнав послідовними і такими, що відтворюють фактичні обставини справи, тобто достовірними; показань свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які повідомили, що проходячи повз пункту металобрухту, побачили невідомого молодого чоловіка, а потім почули крик потерпілої ОСОБА_2, далі побачили її із закривавленим обличчям і в розірваному одязі, вона повідомила, що невідомий чоловік напав на неї, завдав їй ударів молотком. На її прохання, свідки викликали на місце події ОСОБА_3, який після розмови з потерпілою прибув до пункту та викликав поліцію, під час перевірки каси він виявив нестачу коштів у розмірі 1419 грн; фактичних даних, що містяться в протоколі огляду місця події від 13 червня 2019 року, в ході якого було вилучено молоток із дерев'яною ручкою, на який указала потерпіла як на знаряддя злочину, та шматок тканини зі слідами темно-бурого кольору; даних протоколу огляду від 13 червня 2019 року, відповідно до яких у кишені ОСОБА_1 виявлено грошові кошти в розмірі 1419 грн та клаптик паперу з написами букв і цифр. Згідно із висновком почеркознавчої експертизи від 25 червня 2019 року рукописний текст на папері, який вилучено у засудженого, належить потерпілій.

Вказані у вироку докази суд визнав належними, допустимими та достовірними, оскільки їх отримано у встановленому законом порядку, вони узгоджуються між собою і в сукупності безперечно доводять винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК, й об'єктивних підстав ставити їх під сумнів немає.

Не погодившись із рішенням місцевого суду, захисник Бригида В. В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 оскаржив вирок в апеляційному порядку.

Суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника щодо незаконності вироку, оскільки, перевіривши матеріали кримінального провадження, встановив, що показаннями свідків, допитаних місцевим судом, письмовими матеріалами кримінального провадження доведено вчинення ОСОБА_1 нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, поєднаного з проникненням в приміщення, тобто злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК.

Апеляційний суд надав мотивовані відповіді на викладені в апеляційній скарзі захисника доводи і вказав, що місцевий суд із наведенням обґрунтування, виходячи з принципу внутрішнього переконання з точки зору взаємозв'язку сукупності інших доказів у справі, критично поставився до показань обвинуваченого, адже вони є суперечливими та непослідовними і повністю спростовуються показаннями потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3 і свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5.Доводи щодо недопустимості ряду доказів, а саме протоколу пред'явлення особи для впізнання від 14 червня 2019 року та протоколу проведення слідчого експерименту від 17 червня 2019 року, суд апеляційної інстанції обґрунтовано не взяв до уваги, оскільки вказаних доказів в основу обвинувачення ОСОБА_1 суд не покладав. Посилання на те, що речовий доказ (молоток із дерев'яною ручкою) під час досудового розслідування не був оглянутий та не відкритий стороні захисту, суд також не прийняв до уваги, оскільки цей речовий доказ був виявлений, оглянутий та вилучений на місці події, про що зазначено у протоколі огляду місця події з відповідними додатками, який був відкритий стороні захисту. Також, даючи показання потерпіла ОСОБА_2, вказувала на цей предмет як такий, яким ОСОБА_1 заподіяв їй тілесні ушкодження.

Розглядаючи матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_1, апеляційний суд дотримався приписів статей 370, 419 КПК.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції.

Переконливих аргументів, які би вказували на істотні порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність під час надання юридичної оцінки кримінально-караному діянню, в касаційній скарзі засудженого не зазначено.

Як убачається з копій судових рішень, суд першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_1, з дотриманням вимог ст. 65 КК врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, що належить до особливо тяжких злочинів, дані про його особу, який у силу ст. 89 КК не судимий, за місцем проживання характеризується в цілому позитивно, вчинив злочин в стані алкогольного сп'яніння, що судом визнано обставиною, яка обтяжує покарання відповідно до ст. 67 КК, та відсутність пом'якшуючих обставин покарання, а також те, що ОСОБА_6 вчинив корисливий злочин, поєднаний із фізичним насильством до потерпілої, який характеризуються підвищеною суспільною небезпекою, обставини вчинення злочину, а саме застосування небезпечного для ушкодження здоров'я знаряддя для заподіяння тілесних ушкоджень, та те, що у вчиненому він не розкаявся. Узявши до уваги всі обставини, які за законом мають правове значення, суд дійшов обґрунтованого висновку про неможливість виправлення винного без реального відбування ним призначеного покарання.

Таким чином, призначаючи засудженому ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією майна, суд дотримався вимог статей 50, 65 КК, оскільки вказане покарання відповідає обставинам справи, характеру й тяжкості вчиненого злочину, є справедливим, а також необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які могли бути безумовними підставами для скасування чи зміни ухвали суду апеляційної інстанції та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, у касаційній скарзі засудженого не наведено.

З огляду на викладене з касаційної скарги та копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення касаційної скарги немає, а тому відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 слід відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 вересня 2020 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 02 лютого 2021 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

В. М. Бородій М. В. Мазур А. О. Чистик