Історія справи

Ухвала ККС ВП від 28.02.2021 року у справі №462/7323/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАНИ

24 березня 2021 року

м. Київ

справа № 462/7323/18

провадження № 51-884ск21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Фоміна С. Б.,

суддів Іваненка І. В., Луганського Ю. М.,

розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Залізничного районного суду міста Львова від 19 червня 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 29 січня 2021 року, постановлені у кримінальному провадженні за обвинуваченням:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останній раз за вироком Здолбунівського районного суду Рівненської області від 14 листопада 2016 року за частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, звільненого 02 жовтня 2018 року з місця позбавлення волі,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 186 КК.

встановив:

Вироком Залізничного районного суду міста Львова від 19 червня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчинені злочину, передбаченого частиною 2 статті 186 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за те, що він 04 жовтня 2018 року о 21 год 19 хв, перебуваючи на вулиці Олесницького, 101 у місті Львові, повторно, завдавши потерпілій ОСОБА_2 одного удару кулаком в обличчя, тобто застосувавши фізичне насильство, яке не є небезпечним для її життя та здоров'я, відкрито заволодів належним потерпілій майном на загальну суму 9959,7 грн.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 29 січня 2021 року вирок місцевого суду залишено без змін.

У касаційній скарзі засуджений не погоджується із судовими рішеннями, постановленими стосовно нього, просить їх скасувати з підстав неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідності призначеного покарання тяжкості злочину та його особі через суворість.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що апеляційний суд всупереч приписам статті 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) належним чином не перевірив доводів його апеляційної скарги та не навів переконливих мотивів, з яких визнав кожен із них необґрунтованим. Зокрема, апеляційний суд залишив поза увагою доводи його скарги про порушення приписів статті 290 КПК, та не спростував показань свідка ОСОБА_3, твердження якої ставлять під сумнів висновки суду про доведеність його винуватості.

Крім того, засуджений наполягає на суворості призначеного йому покарання та його невідповідності обставинам справи, встановленим під час судового провадження.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних міркувань.

Відповідно до статті 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги засудженого про неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам вчиненого злочину не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.

Зі змісту долученого до касаційної скарги вироку місцевого суду вбачається, що ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні відкритого викрадення чужого майна, поєднаного із застосовуванням фізичного насильства, що не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, вчиненого повторно, та кваліфіковано його дії за частиною 2 статті 186 КК.

В основу прийнятого рішення місцевим судом покладено показання потерпілої ОСОБА_2, яка у ході судового розгляду повідомила про обставини вчинення стосовно неї злочину та підтвердила, що впізнала ОСОБА_4 як особу, яка викрала її речі, під час пред'явлення його для впізнання працівниками правоохоронних органів, показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які у ході патрулювання вулиць затримали засудженого за фактом інкримінованого йому грабежу, а також показаннями свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8.

Крім того, вину ОСОБА_1 підтверджують також протоколи огляду місця події з додатками до нього та затримання особи від 04 жовтня 2018 року, огляду предметів від 05 жовтня 2018 року, вилучених під час затримання, огляду відеозаписів нагрудних відео реєстраторів працівників поліції від 12 жовтня 2018 року, а також висновок експерта від 05 жовтня 2018 року.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_1, ретельно перевірив доводи викладені у ній, аналогічні зазначеним у касаційній скарзі, дав на них вичерпні відповіді, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими, при цьому належним чином умотивував своє рішення відповідно до вимог статті 419 КПК, з чим погоджується і колегія суддів.

Зокрема, апеляційний суд ретельно перевірив доводи засудженого про порушення вимог статті 290 КПК, якою регламентований порядок відкриття матеріалів кримінального провадження, та визнав їх безпідставними. Як зазначено апеляційним судом матеріали кримінального провадження відкривалися стороні захисту, однак засуджений ОСОБА_1 від ознайомлення з ними відмовився. При цьому його захисник Сибаль О. Б., всупереч посиланням засудженого, з матеріалами справи ознайомився у повному обсязі та повідомив про відсутність у сторони захисту матеріалів, які згідно зі статтею 290 КПК підлягають відкриттю.

Такими, що не підтверджуються матеріалами кримінального провадження, апеляційним судом визнано також твердження ОСОБА_1 про відсутність спростувань у вироці суду показань свідка ОСОБА_3, зокрема про належність їй мобільного телефону, у викраденні якого він обвинувачувався. Як вірно зазначив суд, вказані твердження були належно спростовані сукупністю достатніх та допустимих доказів, зокрема гарантійним талоном та фіскальним чеком про придбання потерпілою мобільного телефону.

На переконання колегії суддів, безпідставними є посилання засудженого про надмірну суворість призначеного йому покарання.

Згідно статті 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.

Положеннями статті 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у статті 65 КК, суд при виборі покарання зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Так, призначаючи засудженому покарання за інкримінований йому злочин, місцевий суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, який неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, а також - до дисциплінарної, під час відбування покарання за попередніми вироками.

Крім того, суд врахував відсутність обставин, які би пом'якшували призначене покарання, у відповідності до приписів статті 66 КК.

А тому, враховуючи позицію потерпілої, висловлену її представником, відсутність у засудженого каяття з приводу вчиненого ним протиправного діяння, невідшкодування ним шкоди, завданої злочином, суд першої інстанції дійшов переконання, що саме таке покарання, визначене санкцією частини 2 статті 186 КК, буде необхідним для виправлення засудженого та сприятиме виконанню мети покарання, передбаченої частини 2 статті 186 КК.

З таким рішенням погоджується і колегія суддів, та, виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації, вважає покарання, призначене ОСОБА_1, справедливим та домірним вчиненому, а тому підстав для його пом'якшення не вбачає.

Згідно пункту 2 частини 2 статті 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги засудженого за доводами, викладеними у ній, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись пунктом 2 частини 2 статті 428 КПК, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Залізничного районного суду міста Львова від 19 червня 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 29 січня 2021 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

С. Б. ФомінІ. В. ІваненкоЮ. М. Луганський