Історія справи

Ухвала ККС ВП від 02.08.2020 року у справі №740/2312/19

Ухвала

Іменем України

21 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 740/2312/19

Провадження № 51-3543 ск 20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Іваненка І. В.,

суддів Булейко О. Л., Фоміна С. Б.,

розглянувши касаційні скарги прокурора та засудженого ОСОБА_1 на вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20 листопада 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 23 липня 2020 року щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1), українця, громадянина України, раніше судимого, останній раз 02 грудня 2010 року Ніжинським міськрайонним судом Чернігівської області за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186, статей 70, 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років,

за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області вироком від 20 листопада 2019 року визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, та призначив йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.

Згідно з вироком ОСОБА_1 18 березня2019 року приблизно о 17.30 год., будучи обвинуваченим у кримінальному провадженні, щодо якого обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, перебуваючи у стаціонарному скляному огородженні в Ніжинському міськрайонному суді Чернігівської області по вул. Шевченка, 57-А у м. Ніжині Чернігівської області, з метою заподіяння ОСОБА_2, який працює на посаді командира відділення конвойної служби ІТТ № 3 Ніжинського ВП ГУНП в Чернігівській області і є працівником правоохоронного органу, тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням останнім своїх службових обов'язків, з мотивів раптово виниклих неприязних відносин, через спеціальний отвір у дверях скляного огородження схопив правою рукою за формений одяг поліцейського ОСОБА_2 та смикнув його до себе, в результаті чого ОСОБА_2 вдарився головою об металевий кут вказаного огородження та отримав тілесні ушкодження, які відносяться до легких.

Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 23 липня 2020 року відмовив у задоволенні апеляційних скарг прокурора та захисника Татунця В. В. в інтересах ОСОБА_1 та залишив вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20 листопада 2019 року без змін.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість.

Також прокурор вказує, що апеляційним судом залишено поза увагою підвищена суспільна небезпечність правопорушення, яке було вчинено засудженим під час перебування у суді в якості обвинуваченого по іншому кримінальному провадженню та не стало для нього стримуючим фактором. Недостатньо враховано й особу засудженого, рецидив кримінального правопорушення, а також висновок органу пробації щодо неможливості виправлення засудженого без обмеження чи позбавлення волі.

За змістом касаційної скарги засуджений ОСОБА_1, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить оскаржувані судові рішення скасувати та закрити кримінальне провадження у зв'язку з відсутністю в його складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що не мав умислу на заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, а його дії були пов'язані з тим, що він намагався привернути до себе увагу у зв'язку з хворобливим станом, а тілесні ушкодження потерпілому були спричинені випадково. Також засуджений подав клопотання про зупинення виконання вироку місцевого суду.

Мотиви суду

Перевіривши доводи, наведені в касаційних скаргах, дослідивши додані до них копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з огляду на таке.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 про те, що він не мав прямого умислу на спричинення тілесних ушкоджень потерпілому та його дії неправильно кваліфіковано судом першої інстанції, не знайшли підтвердження при перегляді апеляційним судом, з чим погоджується й колегія суддів Верховного Суду.

Кримінальна відповідальність за ч. 2 ст. 345 КК України настає за умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків.

Як зазначено у вироку, між засудженим ОСОБА_1 та потерпілим ОСОБА_2 виник конфлікт у зв'язку з виконанням потерпілим його службових обов'язків, а саме те, що ОСОБА_2 відмовився викликати обвинуваченому швидку медичну допомогу.

Зазначене стало мотивом для нанесення тілесних ушкоджень. Під час цього конфлікту ОСОБА_1 поводився агресивно, нецензурно висловлювався в сторону потерпілого, а коли потерпілий проходив повз скляний бокс, схопив його за одяг і різко, сильно потягнув на себе. Ці обставини підтверджуються показаннями свідків та іншими доказами, дослідженими в судовому засіданні. Не заперечує їх і засуджений у касаційній скарзі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України доведено, його діяння кваліфіковано правильно, його дії носили умисний характер, спрямований саме на заподіяння тілесних ушкоджень працівникові правоохоронного органу у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків.

Апеляційний суд, переглянувши справу в апеляційному порядку за скаргою захисника, яка є аналогічною касаційній скарзі засудженого, обґрунтовано залишив вирок місцевого суду без зміни, зазначивши в ухвалі підстави ухвалення такого рішення.

Стосовно доводів прокурора про порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість, то вони, на думку колегії суддів, є безпідставними.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

При цьому суд наділений дискреційними повноваженнями обрати винній особі вид і розмір заходу примусу у межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Вирішення судом питання про призначення ОСОБА_1 покарання ґрунтується на наведених вимогах закону.

Як убачається зі змісту доданих до касаційної скарги копій вироку Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20 листопада 2019 року та ухвали Чернігівського апеляційного суду від 23 липня 2020 року, призначаючи ОСОБА_1 покарання, суди належним чином врахували суспільну небезпечність та тяжкість вчиненого злочину, який відноситься до злочинів середньої тяжкості, а також дані про особу засудженого, який раніше судимий, інвалід ІІІ групи, посередньо характеризується за місцем проживання, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, до адміністративної відповідальності не притягувався.

За відсутності обставин, що пом'якшують покарання, суд визнав обставиною, що його обтяжує, рецидив злочину.

Крім цього, судами було враховано висновок органу пробації щодо неможливості виправлення засудженого без обмеження чи позбавлення волі, суспільну небезпечність діяння й обставини його вчинення, а саме вчинення умисних дій під час перебування засудженого в якості обвинуваченого у іншому кримінальному провадження в залі суду.

З огляду на викладене, суди дійшли висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі в межах санкції ч. 2 ст. 345 КК України.

Призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів.

Підстав вважати, що судом неправильно було застосовано положення статей 50, 65 КК України, що призвело до призначення явно несправедливого покарання через м'якість, колегія суддів не убачає. Відсутні такі підстави і в касаційній скарзі прокурора.

Переглянувши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд дав належну оцінку доводам апеляційної скарги прокурора щодо м'якості призначеного ОСОБА_1 покарання в межах мінімальної санкції частини статті з огляду на альтернативну санкцію цієї статті та дискреційні повноваження суду при призначенні покарання, які є аналогічними доводам його касаційної скарги, та із зазначенням докладних мотивів прийнятого рішення залишив апеляційну скаргу прокурора без задоволення.

Ухвала апеляційного суду належним чином умотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Таким чином, оскільки з касаційних скарг прокурора та засудженого, доданих до них матеріалів не убачається підстав для задоволення касаційних скарг, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити.

Стосовно клопотання засудженого про зупинення виконання вироку колегія суддів вважає необхідним вказати, що це питання відповідно до положень ч. 1 ст. 430 КПК України підлягає вирішенню лише після відкриття касаційного провадження, для чого обґрунтованих підстав не вбачається.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами прокурора та засудженого ОСОБА_1 на вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20 листопада 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 23 липня 2020 року.

Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

І. В. Іваненко О. Л. Булейко С. Б. Фомін