Історія справи

Ухвала ККС ВП від 22.02.2021 року у справі №751/4488/20

Ухвала

Іменем України

22 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 751/4488/20

провадження № 51-757 ск 21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Луганського Ю. М.,

суддів: Анісімова Г. М., Ковтуновича М. І.,

розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 21 вересня 2020 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року щодо нього,

встановив:

Вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 21 вересня 2020 року, залишеним без змін ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року, ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 187 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього належного йому майна, крім житла.

Цим же вироком ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 187, ч. 4 ст. 70, ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 4 місяці з конфіскацією всього належного йому майна, крім житла.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що 15 травня 2020 року, близько 20 год, він за попередньою змовою з ОСОБА_2, знаходячись біля

буд. № 37-А по вул. І. Мазепи у м. Чернігові, діючи умисно, реалізуючи єдиний умисел на заволодіння чужим майном, здійснили напад на ОСОБА_3 із застосуванням насильства, небезпечного для здоров'я останнього. Так, ОСОБА_2, перебуваючи позаду потерпілого, обхопив ліктем правої руки шию ОСОБА_3 та поваливши останнього на землю, наніс щонайменше 2 удари по обличчю, а ОСОБА_1 в цей час наніс потерпілому не менше 3 ударів кулаком в область грудної клітини, чим заподіяли йому легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. Після цього, реалізуючи єдиний злочинний умисел, відкрито заволоділи майном потерпілого на загальну суму 9 250 грн, чим спричинили матеріальну шкоду на вказану суму.

В касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить оскаржувані судові рішення змінити, призначити йому покарання за ч. 2 ст. 187 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі на строк 5 років, від відбування якого звільнити з випробуванням із іспитовим строком 3 роки. В обґрунтування вказує, що суди не в повній мірі врахували стан його здоров'я, що він є інвалідом 3 групи, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, часткове відшкодування шкоди потерпілому, який його вибачив.

Разом з цим, зазначає, що суд апеляційної інстанції в порушення ст. 419 КПК України не перевірив усіх доводів апеляційної скарги сторони захисту та не надав на них вичерпних відповідей.

Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 2 частини 2 статті 428 КПК України з огляду на таке.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 187 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

Зі змісту скарги засудженого вбачається, що він порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначенняпокарання, які пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання.

Разом із тим, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, які обтяжують та пом'якшують покарання.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини ч. 1 ст. 69 КК України, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини ч. 1 ст. 69 КК України за це кримінальне правопорушення.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з позиції суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Як убачається з долучених до касаційної скарги копій судових рішень, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_1 покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про його особу, який неодружений, є особою з інвалідністю 3 групи з дитинства, раніше не судимий, звертався за медичною допомогою до лікаря-психіатра, неодноразово доставлявся для огляду лікарем-наркологом, відсутність обставин, які обтяжують покарання, та в якості обставин, що пом'якшують покарання, - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Разом з цим, враховано стан його здоров'я, вік та матеріальне становище.

З урахуванням наведених обставин, характеру та ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його наслідків, відсутність претензій майнового характеру у потерпілого та думку останнього щодо призначення покарання із застосуванням ст. 75 КК України, ставлення обвинуваченого до скоєного, його особу, що у сукупності з обставинами, які пом'якшують покарання, та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість застосування до нього положень ст. 69 КК України, та призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, яке слід відбувати реально, з призначенням додаткового покарання у виді конфіскації всього майна, окрім житла. Підстав для призначення покарання із застосуванням ст. 75 КК України, судом не встановлено.

Апеляційний суд погодився із висновками суду щодо призначеного покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, яке слід відбувати реально, при цьому зазначив, що перевиховання обвинуваченого не можливе без ізоляції від суспільства.

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що за встановлених фактичних обставин кримінального провадження, даних про особу засудженого, обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого, призначене ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК України є законним, справедливим і співмірним характеру вчинених дій, відповідає положенням ст.ст. 50, 65 КК України, а тому не вбачає підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість або призначеним у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а отже доводи касаційної скарги є безпідставними.

Що стосується доводів касаційної скарги про порушення апеляційним судом

ст. 419 КПК України, то на переконання колегії суддів Верхового Суду, вони є безпідставними, та спростовуються змістом оскаржуваної ухвали.

Так, ухвала апеляційного суду відповідає приписам вказаної норми закону, оскільки усі наведені в апеляційних скаргах доводи, належним чином перевірені, на них надані змістовні відповіді, а також наведено мотиви, з яких апеляційні скарги залишено без задоволення.

Вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду відповідають вимогам

ст.ст. 370, 374, 419 КПК України. Апеляційний розгляд справи проведений з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій, засудженим у касаційній скарзі не наведено та Судом не встановлено.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 та вважає, що у відкритті провадження слід відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Новозаводського районного суду

м. Чернігова від 21 вересня 2020 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року щодо нього.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

Ю. М. Луганський Г. М. Анісімов М. І. Ковтунович