Історія справи

Ухвала ККС ВП від 02.12.2020 року у справі №431/5827/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2021 року

м. Київ

справа № 431/5827/19

провадження № 51-5702ск20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Ковтуновича М. І.,

суддів Луганського Ю. М., Фоміна С. Б.,

розглянув касаційну скаргу з доповненнями засудженого ОСОБА_1 на вирок Старобільського районного суду Луганської області від 30 червня 2020 року та ухвалу Луганського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Грабівка Калуського району Івано-Франківської області, жителя АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186, ч. 1 ст. 152 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Суть питання

За вироком Старобільського районного суду Луганської області від 30 червня 2020 року ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк за: ч. 2 ст. 185 КК - 3 роки, ч. 1 ст. 152 КК - 5 років, ч. 3 ст. 185 КК - 6 років, ч. 3 ст. 186 КК - 8 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим обвинуваченому призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 17 серпня 2019 року о 22:00 проник через огорожу на територію домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2, де шляхом відкриття вхідних дверей проник до будинку, звідки повторно таємно викрав велосипед вартістю 2217,83 грн та теслярське долото вартістю 36,67
грн, що належали потерпілому ОСОБА_2, чим завдав йому майнової шкоди на загальну суму 2254,50 грн.

Крім того, 16 серпня 2019 року о 19:00 ОСОБА_1, перебуваючи на вул. Чкалова с.

Підгорівка Старобільського району Луганської області, з узбіччя проїзної частини шляхом вільного доступу повторно таємно викрав велосипед вартістю 1133,33 грн, належний потерпілій ОСОБА_3, чим завдав їй майнової шкоди на вказану суму.

Також 19 серпня 2019 року о 19:30 ОСОБА_1, будучи у стані алкогольного сп'яніння, реалізуючи свій умисел на відкрите викрадення чужого майна, поєднане з проникненням у житло вчинене повторно, переконавшись, що ОСОБА_4 перебуває в будинку сама, прибув на територію домоволодіння останньої (АДРЕСА_3), та, вибивши замикаючі пристрої на вхідних дверях будинку, проник до нього і, застосовуючи насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я ОСОБА_4, у виді нанесення удару кулаком в обличчя потерпілої, завдавши їй легких тілесних ушкоджень, відкрито заволодів належними ОСОБА_4 грошовими коштами в сумі 1000
грн і мобільним телефоном "Samsung" вартістю 273 грн, чим завдав потерпілій матеріальної шкоди на загальну суму 1273 грн.

Крім того ОСОБА_1, перебуваючи в будинку ОСОБА_4, у той же день та час, умисно протиправно без добровільної згоди потерпілої ОСОБА_4, погрожуючи фізичним насильством, вчинив щодо неї дії сексуального характеру, пов'язані з вагінальним та анальним проникненням в її тіло з використанням геніталій.

Луганський апеляційний суд ухвалою від 16 вересня 2020 року вирок місцевого суду залишив без змін.

У касаційній скарзі з доповненнями ОСОБА_1, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації своїх дій за частинами 2, 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186 КК, проситьсудові рішення щодо нього змінити, кримінальне провадження за ч. 1 ст. 152 КК закрити і призначити йому більш м'яке покарання.

Обґрунтовуючи свої вимоги, засуджений вказує, що крім показань потерпілої та свідка ОСОБА_5 відсутні докази його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152 КК. Зокрема, відсутні висновки судово - біологічної експертизи, які б підтвердили чи спростували вчинення ним цього злочину.

Він також указує про безпідставне невизнання судом обставинами, що пом'якшують покарання, а саме: щирого каяття, сприяння слідству в розкритті злочину та визнання вини у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК. Посилається і на недотримання судами загальних засад призначення покарання.

Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду

Доведеності винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень за обставин, установлених та перевірених місцевим судом, правильності кваліфікації його дій за частинами 2, 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки законність й обґрунтованість судових рішень у цій частині засуджений не оскаржує.

Згідно з ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим судом.

За ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Доводи засудженого щодо заперечення його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152 КК, були предметом ретельної перевірки суду першої інстанції та належно оцінені судом у вироку.

Так, водночас з іншими доказами суд обґрунтовано послався на показання:

- потерпілої ОСОБА_4, яка зазначила, що 19 серпня 2019 року приблизно о 19:30, перебуваючи в будинку, вона почула, як хтось зайшов до оселі, це був ОСОБА_1, якого вона раніше не знала. На його прохання дала напитися води, після чого він пішов. Через деякий час почула хлопок і гавкіт собаки, вийшла в коридор і побачила, ОСОБА_1, який, зламавши гачок на дверях, зайшов у будинок та став вимагати гроші, у зв'язку з чим наніс потерпілій один удар кулаком в обличчя, після чого забрав гроші в сумі 1000 грн. Надалі ОСОБА_1 сказав потерпілій іти у спальню та роздягатись, де він зґвалтував її природним та неприродним способом.

Погрози ОСОБА_1. ОСОБА_4 сприймала реально і думала, що він її задушить;

- свідка ОСОБА_5, яка вказала у судовому засіданні, що її мати з телефону сина повідомила про скоєний на неї ввечері напад і вчинену над нею наругу. Підстав обмовляти ОСОБА_1 у ОСОБА_4 немає.

Також обґрунтовано суд послався на:

- протокол пред'явлення особи для впізнання від 22 серпня 2019 року з фототаблицями та відеозаписом до нього, згідно з яким потерпіла ОСОБА_4 серед пред'явлених їй осіб впізнала ОСОБА_1, як особу, яка 19 серпня 2019 року скоїла щодо неї кримінальні правопорушення, зокрема і зґвалтування;

- висновок експерта № 191/182 від 30 серпня 2019 року, відповідно до якого в ОСОБА_4 встановлені такі тілесні ушкодження: синець лівої щоки з розповсюдженням в ділянках верхньої губи та підборіддя, який утворився від дії тупого твердого предмета можливо в строк і за обставин, вказаних потерпілою в протоколах її допиту, тобто в результаті завдання удару рукою стиснутою в кулак; тріщина слизової оболонки в ділянці анального отвору, яка могла утворитися в строк і за обставин, вказаних потерпілою в протоколах її допиту, тобто від дії тупого твердого предмету, яким міг бути статевий член у стані ерекції;

- показання судово-медичного експерта ОСОБА_6, надані в судовому засіданні, по уточненню змісту висновку № 191/182 від 30 серпня 2019 року судово-медичної експертизи ОСОБА_4, який підтвердив висновок та пояснив, що інших тілесних ушкоджень, окрім зазначених у висновку встановлено не було.

Вказані у вироку докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою та не викликали у місцевого суду сумнівів щодо їх достовірності.

Оцінивши всі зібрані докази відповідно до ст. 94 КПК з точки зору їх належності й допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку, місцевий суд, провівши судовий розгляд у межах пред'явленого обвинувачення, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1, зокрема, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152 КК.

Не погоджуючись з вироком місцевого суду, засуджений ОСОБА_1 та захисник Шурхно К. А. подали апеляційні скарги, у яких заперечували винуватість засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152 КК та просили призначити більш м'яке покарання.

Переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, апеляційний суд дав належну оцінку доводам, викладеним в скаргах сторони захисту, які аналогічні доводам викладеним засудженим у касаційній скарзі, та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 не наведено доводів, які би ставили під сумнів законність і вмотивованість указаних висновків судів першої та апеляційної інстанцій у частині доведення винуватості засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152 КК.

Водночас доводи засудженого про відсутність інших експертиз, зокрема судово-біологічної, не ставлять під сумнів висновки суду щодо доведеності його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152 КК, з огляду на сукупність вище перелічених доказів, якими доводиться винуватість ОСОБА_1 у його вчиненні.

Доводи засудженого про недотримання судами загальних засад при призначенні йому покарання є необґрунтованими.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Виходячи з положень ст. 65 КК, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження кримінальних правопорушень.

Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний урахувати ступінь тяжкості кримінальних правопорушень, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд першої інстанції врахував наявність трьох обставин, що обтяжують покарання, а саме рецидив кримінальних правопорушень; вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння та вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 186 та ч. 1 ст.152 КК, щодо особи похилого віку; відсутність обставин, що пом'якшують покарання; скоєння засудженим чотирьох кримінальних правопорушень, два з яких є злочинами середньої тяжкості, а два тяжкими; характеристику ОСОБА_1 за місцем відбування покарання.

З урахуванням тяжкості і кількості вчинених кримінальних правопорушень, враховуючи особу ОСОБА_1, з огляду на обставини, які обтяжують покарання, суд першої інстанції дійшов висновку, що виправлення обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції його від суспільства, у зв'язку з чим призначив покарання в межах санкцій статей, які передбачають відповідальність за інкриміновані ОСОБА_1 кримінальні правопорушення, та відповідно до ч. 1 ст. 70 КК призначив остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, яке необхідно відбувати реально.

Твердження засудженого про безпідставне невизнання судами обставин, що пом'якшують покарання, щирого каяття та визнання вини є необґрунтованими. Так, із копій судових рішень вбачається, що судами не було встановлено обставин, які пом'якшують покарання. З такими висновками погоджується і колегія суддів Верховного Суду, оскільки засуджений у межах висунутого йому у цьому кримінальному провадженні обвинувачення не визнав вину у вчиненні всіх кримінальних правопорушень, що не може свідчити про його щире каяття.

З урахуванням наведеного, місцевим судом призначено ОСОБА_1 покарання відповідно до положень статей 50, 65 КК, яке за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення, запобігання й попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Правових підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість немає.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для її задоволення немає.

Таким чином, оскільки з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає, Верховний Суд відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК відмовляє у відкритті касаційного провадження.

На цих підставах Верховний Суд постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою з доповненнями засудженого ОСОБА_1 на вирок Старобільського районного суду Луганської області від 30 червня 2020 року та ухвалу Луганського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

М. І. Ковтунович Ю. М. Луганський С. Б. Фомін