Історія справи

Ухвала ККС ВП від 12.03.2020 року у справі №487/5920/19

Ухвала

іменем України

12 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 487/5920/19

провадження № 51-1286ск20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого судді Анісімова Г. М.,

суддів Булейко О. Л., Мазура М. В.,

розглянувши касаційну скаргу захисника Лопатишкіна Геннадія Юрійовича в інтересах засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Херсонського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року щодо останнього,

встановив:

Вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 грудня 2020 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя

АДРЕСА_1), раніше судимого 03 квітня 2020 року Заводським районним судом м.

Миколаєва за ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК) до штрафу у розмірі 850 грн,

визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

Також вироком вирішено питання про застосування запобіжного заходу, процесуальних витрат у кримінальному провадженні та долю речових доказів.

Крім того, суд постановив виконувати самостійно вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 квітня 2020 року, яким ОСОБА_1 засуджено за ч.1 ст. 125 КК до штрафу в розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 (вісімсот п'ятдесят) грн.

Вироком суду встановлено, що 31 березня 2019 року в період часу з 21:00 год. до 22:00 год., більш точного часу в ході досудового розслідування та судового розгляду не встановлено, ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 перебували у кухонній кімнаті квартири АДРЕСА_2, де вживали спиртні напої. На ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків та раптово виниклої сварки, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння та маючи можливість передбачити суспільно небезпечні наслідки, ОСОБА_1 взяв кухонний ніж та підійшов ззаду до ОСОБА_2, який в той час знаходився у коридорі вказаної квартири, та умисно наніс три удари ножем в область спини потерпілого, а саме в область грудної клітки один справа та два зліва, тобто в місце розташування життєво-важливих органів людини. Від отриманих ударів ОСОБА_2 впав на підлогу обличчям.

Продовжуючи реалізацію свого умислу, ОСОБА_1, підшукав у квартирі сокиру і молоток та, з метою довести свій умисел до кінця та впевнитися у настанні смерті ОСОБА_2, наніс обухом сокири та робочою частиною молотка багаточисленні удари в задню область голови ОСОБА_2, від чого останній помер на місці.

Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року, апеляційні скарги захисника Лопатишкіна Г. Ю. та прокурора залишено без задоволення, а вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 грудня 2020 року без змін.

Доводи касаційної скарги та її вимоги

У касаційній скарзі захисник ставить вимогу про скасування ухвали Херсонського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

В обґрунтування доводів касаційної скарги стверджує про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону через не дотримання судом апеляційної інстанції приписів ст. 419 КПК та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність в аспекті приписів ст. 36 КК.

Так, захисник зазначає, що суд апеляційної інстанції не перевірив та не спростував доводів апеляційної скарги сторони захисту щодо невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та неправильної кваліфікації дій засудженого. Сторона обвинувачення повинна довести винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні, на думку захисника, зроблено не було.

Стверджує, що суд апеляційної інстанції не проаналізував доказів у справі, які, на переконання сторони захисту, досліджені судом першої інстанції не повністю та з порушенням, а саме показання самого засудженого, висновок експерта № 94- МК та додатки до нього, висновки експерта № 852, № 372 від 24 липня 2019 року, № 373 та вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 квітня 2020 року.

Крім того зазначає, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги доводи апеляційної скарги сторони захисту про наявність в діях засудженого необхідної оборони як обставини, що виключає кримінальну протиправність діяння, та дійшов передчасного висновку про відсутність у діях засудженого ознак необхідної оборони, чим допустив порушення принципу презумпції невинуватості, що також є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Мотиви Суду

Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому при розгляді касаційної скарги виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій. Отже правильність оцінки судами попередніх інстанції досліджених доказів з точки зору належності та достовірності касаційний суд не перевіряє з огляду на межі розгляду, встановлені ст. 433 КПК .

Згідно зі ст. 433 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися приписами статей 412, 413, 414 КПК.

З тексту касаційної скарги, з огляду на зміст доданих судових рішень, про такі порушення, що є безумовною підставою для скасування чи зміни оскарженого судового рішення, не йдеться.

Суд апеляційної інстанції за результатами перегляду справи може скасувати або змінити оскаржене судове рішення лише з підстав, передбачених частині 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися приписами статей 412, 413, 414 КПК, а саме: неповноти судового розгляду; невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження; істотного порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Зі змісту доданої до касаційної скарги ухвали апеляційного суду вбачається, що суд апеляційної інстанції, перевіряючи вирок Заводського районного суду м.

Миколаєва від 22 грудня 2020 року за доводами апеляційної скарги захисника Лопатишкіна Г. Ю. щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та однобічності судового розгляду, та прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, керувався приписами статей 404, 405 КПК.

Перевіривши доводи апеляційної скарги як сторони захисту так і сторони обвинувачення, повноту і всебічність дослідження судом першої інстанції обставин кримінального провадження, правил оцінки доказів в судовому провадженні, апеляційний суд в межах, визначених ст. 404 КПК, та передбаченому ст. 404 КПК порядку апеляційного перегляду, дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність доводів сторони захисту, оскільки вони спростовуються належними, достовірними, допустимими доказами, оціненими за правилами ст. 94 КПК, в їх сукупності та взаємозв'язку, де вирок суду відповідає вимогам ст. 94 КПК стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення.

Суд апеляційної інстанції за текстом оскарженої ухвали, яка відповідає вимогам ст. 419 КПК, переконливо спростував доводи сторони захисту щодо невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та однобічності судового розгляду.

Як видно з копії оскарженого судового рішення, апеляційний суд, обґрунтовуючи правильність висновку суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, перевірив правильність оцінки доказів в судовому провадженні місцевим судом, встановив, що вони зібрані у встановленому законом порядку, безпосередньо досліджені під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до приписів ст. 94 КПК.

Апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що винуватість засудженого у вчиненні інкримінованого злочину підтверджується показаннями самого ОСОБА_1, потерпілої ОСОБА_3, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, а також протоколом огляду місця події від 01 квітня 2019 року, протоколом затримання від 01 квітня 2019 року, випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №748, протоколом освідування особи від 01 квітня 2019 року, протоколом отримання зразків для експертизи від 01 квітня 2019 року, протоколом отримання зразків для експертизи від 05 квітня 2019 року, протоколом огляду трупа від 01 квітня 2019 року, протоколом огляду предмета від 17 липня 2019 року, висновком судово-медичної експертизи № 852, висновком експерта № 189-і від 05 квітня 2019 року, висновком судово-медичної цитологічної експертизи № 35/Ц від 24 квітня 2019 року, висновком судово-медичної імунологічної експертизи № 278-і від 14 травня 2019 року, висновком судово-медичної криміналістичної експертизи № 79- МК від 21 червня 2019 року, висновок криміналістичної експертизи № 295 від 18 липня 2019 року, висновком судово-медичної криміналістичної експертизи № 94- МК від 15 липня 2019 року, висновком судово-медичної криміналістичної експертизи № 78- МК від 21 червня 2019 року, висновком молекулярно-генетичної експертизи №373 від 02 липня 2019 року, висновком молекулярно-генетичної експертизи №374 від 16 липня 2019 року, висновком молекулярно-генетичної експертизи №372 від 24 липня 2019 року, висновком криміналістичної експертизи №300 від 22 липня 2019 року.

Водночас, свій висновок про те, що вимога сторони захисту про дослідження апеляційним судом доказів, яка за своїм змістом фактично є клопотанням в порядку

ч. 3 ст. 404 КПК, не відповідає вимогам процесуального закону, оскільки не містить належного обґрунтування яке би вказувало про те, що фактичні обставини провадження судом першої інстанції досліджені не повністю або з порушеннями, суд апеляційної інстанції належно вмотивував.

Касаційна скарга не містить обґрунтованих доводів, які ставлять під сумнів висновки апеляційного суду про відмову в задоволенні клопотання про повторне дослідження протоколу огляду місця події, протоколу освідування ОСОБА_1, вироку Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 квітня 2020 року, а також про допит обвинуваченого та здійснення інших процесуальних дій, якщо вони можуть вплинути на пом'якшення відповідальності ОСОБА_1. Сторона захисту не зазначає про такі обставини, які би свідчили би про неправильність рішення апеляційного суду про відмову в повторному дослідженні обставин, встановлених під час кримінального провадження, в аспекті приписів ч. 3 ст. 404 КПК.

Сама незгода сторони захисту з юридичною оцінкою судом доказів у кримінальному провадженні та встановленими обставинами кримінального провадження, не є підставою для їх повторного дослідження апеляційним судом, про що неодноразово зазначав Верховний Суд в контексті застосування приписів ч. 3 ст. 404 КПК.

В кримінальних справах питання прийняття доказів належить досліджувати у світлі

п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і вимагає, крім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення (справа "Капо проти Бельгії" (заява № 42914/98) рішення від 13 січня 2005 року Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

У своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово наголошував, що питання про допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази. Під час оцінки доказів суд має керуватися критерієм доведеності винуватості особи "поза будь-яким розумним сумнівом" і така "доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою" (справа "Тейксейра де Кастро проти Португалії" (заява № 44/1997/828/1034, рішення від 09 червня 1998 року), справа "Нечипорук і Йонкало проти України" (заява № 42310/04, рішення від 21 квітня 2011 року), справа "Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії" (заява № 10590/83, рішення від 06 грудня 1988 року).

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов'язок, передбачений ст. 92 КПК, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.

Твердження захисника про те, що суд апеляційної інстанцій не надав відповідей на доводи сторони захисту про недоведеність вчинення засудженим злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, за стандартом доведення "поза розумним сумнівом",

з огляду на зміст судових рішень, не знаходять свого підтвердження.

Апеляційний суд перевірив матеріали провадження та обґрунтовано не знайшов підстав для того, щоб ставити під сумнів належність, допустимість, достовірність і достатність указаних вище доказів, які узгоджуються між собою, а також в своїй сукупності та взаємозв'язку доводять винуватість останнього у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення за встановлених фактичних обставин вчинення ОСОБА_1 злочину.

Питання про те, чи виконав суд свій обов'язок щодо належного мотивування судового рішення, вирішується з урахуванням конкретних обставин справи. Зважаючи на позиції Європейського суду з прав людини про те, що не можна тлумачити п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент під час обґрунтування судами своїх рішень (справа "Салов проти України", заява № 65518/01, рішення від 06 вересня 2005 року, § 89), у цьому кримінальному провадженні, за наслідком перегляду вироку Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 грудня 2020 року, апеляційний суд навів достатні мотиви правильності прийнятого судом першої інстанції рішення щодо доведення винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину поза розумним сумнівом.

Щодо доводів про неправильне застосування ст. 36 закону України про кримінальну відповідальність колегія суддів виходить з викладеного нижче.

Апеляційний суд перевірив доводи сторони захисту щодо наявності у засудженого підстав до виникнення стану необхідної оборони в аспекті приписів ст. 36 КК, детально їх проаналізував та обґрунтовано не прийняв до уваги, спростувавши з посиланням на встановлені судом першої інстанції обставини справи, досліджені докази. Зокрема дійшов висновку, що версія сторони захисту про те, що потерпілий ОСОБА_2 замахувався сокирою на ОСОБА_1 і той був змушений схопити ніж для самозахисту, не підтверджуються доказами в провадженні, де відсутні дані, які би переконливо свідчили про те, що ОСОБА_1 діяв в межах необхідної оборони з метою захисту від суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого ОСОБА_2.

Встановлена судом відсутність суспільно-небезпечного посягання, характерною і обов'язковою ознакою якого є створення реальної загрози заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам і свободам, виключає у засудженого невідкладну необхідність заподіяння шкоди потерпілому шляхом нанесення йому ударів ножем в область грудної клітини та багаточисленних ударів в задню область голови обухом сокири та робочою частиною молотка, в результаті чого останньому заподіяна смерть.

Отже, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що визначальним у поведінці засудженого було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому, розправитися з ним, і такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, що в свою чергу виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що був вчинений злочин, передбачений

ч. 1 ст. 115 КК, і ОСОБА_1 є винним у вчиненні саме цього злочину.

Таким чином, виходячи зі змісту касаційної скарги та копії оскарженого судового рішення, доводи касаційної скарги захисника про порушення презумпції невинуватості через не доведеність винуватості особи поза розумним сумнівом, не знайшли свого підтвердження, як і твердження про порушення права на захист, обґрунтування яких в касаційній скарзі, з огляду на приписи ст. 20 КПК, відсутнє.

З указаними вище висновками погоджується і колегія суддів касаційного суду.

Згідно з нормами, закріпленими в частинах 1, 3 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Закон України про кримінальну відповідальність визначає критерії правомірності необхідної оборони як стосовно суспільно-небезпечного посягання, так і стосовно захисту від нього. Право на необхідну оборону виникає лише від посягання яке є суспільно-небезпечним, дійсним та існує в об'єктивній дійсності, є наявним.

Для вирішення питання про перебування особи в стані необхідної оборони суд повинен врахувати конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність не тільки акту суспільно небезпечного посягання, а й його спрямованість на заподіяння істотної шкоди. За відсутності суспільно-небезпечного посягання про необхідну оборону не йдеться.

Як вбачається з копій судових рішень, такого суспільно небезпечного посягання зі сторони потерпілого, яке підлягало би негайному відверненню чи припиненню, під час судового розгляду не встановлено, як не встановлено і обставин, за яких засуджений міг би вбачати реальну загрозу з боку потерпілого, наявність якої б вказувала на обґрунтованість виникнення у нього підстав для правомірного захисту.

Встановлені судом фактичні обставини свідчать про відсутність суспільно небезпечного посягання зі сторони потерпілого ОСОБА_2, а отже і невідкладної необхідності у заподіянні шкоди потерпілому в контексті приписів ст. 36 КК.

За таких обставин, немає підстав вважати необґрунтованим висновок апеляційного суду про те, що засуджений, цілеспрямовано використовуючи ніж, сокиру, молоток, завдаючи ними потерпілому ударів зі значною силою в область розташування життєво важливих органів (в область грудної клітини та в задню частину голови), перебував у стані необхідної оборони, а отже не міг і перевищити її меж.

Натомість вчинення таких дій засудженим свідчить про те, що він бажав заподіяти потерпілому інкриміновані наслідки та діяв з відповідним умислом. Таким чином, вимоги захисника у касаційній скарзі про необхідність скасування ухвали суду апеляційної інстанції, серед іншого з підстав наявності в засудженого стану необхідної оборони, не можна визнати обґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з оцінкою доказів на предмет їх достовірності та належності, де захисник наводить їм власну оцінку, не погоджується з встановленими судом фактичними обставинами кримінального провадження, що не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанціїз огляду на межі розгляду, встановлені ст. 36 КК.

Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскарженого судового рішення з мотивів, зазначених у касаційній скарзі захисника, та вважає, що у відкритті провадження за його касаційною скаргою слід відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргоюзахисника Лопатишкіна Геннадія Юрійовича в інтересах засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Херсонського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року щодо останнього.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

Г. М. Анісімов О. Л. Булейко М. В. Мазур