Історія справи

Ухвала ККС ВП від 18.11.2019 року у справі №337/2129/17

Ухвала

Іменем України

06 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 337/2129/17

провадження № 51-5693ск19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Луганського Ю. М.,

суддів: Ковтуновича М. І., Фоміна С. Б.,

розглянувши касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_1 - адвоката Ящук Олени Валеріївни на вирок Хортицького районного суду

м. Запоріжжя від 06 червня 2018 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_2,

встановив:

Вироком Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2019 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України, звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 10316,95 грн, моральної шкоди - 25000 грн.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат.

За вироком суду ОСОБА_2 засуджено за те, що 05 травня 2017 року, приблизно о 02 год, в парку "Перемоги" по пр. Ювілейному в м. Запоріжжі, між ним та ОСОБА_1, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин відбувся конфлікт, в процесі якого ОСОБА_2, діючи умисно, з метою заподіяння тілесних ушкоджень, наніс ОСОБА_1 кулаком правої руки один удар в область обличчя, після чого обхопив двома руками тулуб, кинув на правий бік на землю і наніс правою ногою один удар по тулубу, внаслідок чого спричинив потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 10 жовтня 2019 рокуапеляційні скарги потерпілого ОСОБА_1 та захисника Симонця А. О. залишено без задоволення, а вирок Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2019 року - без змін.

У касаційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_1 - адвокат Ящук О. В. посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість, просить скасувати вказані судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. В обґрунтування вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій при призначенні покарання належним чином не врахували тяжкість тілесних ушкоджень спричинених потерпілому, небажання засудженого працевлаштовуватися та відшкодовувати моральну шкоду ОСОБА_1, вчинення засудженим неодноразово аналогічних кримінальних правопорушень, провадження по яким було закрито у зв'язку з відмовами потерпілих від обвинувачення, що в свою чергу характеризує особу ОСОБА_2. Вважає, що виправлення засудженого ОСОБА_2 не можливе без призначення йому покарання пов'язаного з триманням у кримінально-виконавчій установі з обов'язковим залученням до праці.

Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії судових рішень, суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 2 частини 2 статті 428 КПК України з огляду на таке.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого злочину та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 122 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи касаційної скарги представника потерпілого про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість, є необґрунтованими з огляду на наступне.

Положеннями статті 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Як убачається з оскаржуваного вироку, при призначенні покарання в межах санкції ч. 1 ст. 122 КК України у виді позбавлення волі, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, свою вину визнав, у скоєному розкаявся, офіційно не працевлаштований, за місцем проживання та останнім місцем роботи характеризується позитивно, очікує на народження дитини, заподіяну матеріальну шкоду відшкодував частково у розмірі 12 000 грн.

Обставинами, які пом'якшують покарання визнано щире каяття, та активне сприяння розкриттю злочину, обставин, що обтяжують покарання, не встановлено.

Судом першої інстанції не прийнято до уваги доводи представника потерпілого про необхідність врахування при призначенні покарання притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за вчинення аналогічних кримінальних правопорушень, оскільки ухвалами Хортицького районного суду від 24 березня 2014 року та від 30 травня 2017 року вина останнього у вчиненні кримінальних правопорушень за ч. 1 ст. 125 та ч. 1 ст. 122 КК України не встановлена, а провадження закриті у зв'язку з відмовою потерпілих від підтримання обвинувачення.

З урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 1 ст. 122 КК України, та на підставі ст. 75 КК України звільнив від відбування покарання з випробуванням, оскільки саме таке покарання буде достатнім для перевиховання та попередження вчинення нових правопорушень.

Залишаючи без змін вирок суду першої інстанції, апеляційний суд погодився із висновками суду, при цьому зазначив, що суд першої інстанції в повній мірі врахував тяжкість вчиненого обвинуваченим злочину та призначив ОСОБА_2 найсуворіше покарання, передбачене санкцією ч. 1 ст. 122 КК України, а при звільненні від відбування покарання з випробуванням встановив максимальний іспитовий строк, з чим погоджується і колегія суддів.

Суд апеляційної інстанції правильно визнав необґрунтованим твердження потерпілого про небажання обвинуваченого відшкодовувати шкоду, оскільки згідно з матеріалами провадження, під час розгляду у суді першої інстанції обвинувачений відшкодував потерпілому матеріальну шкоду у розмірі 12 000 грн, а за час апеляційного розгляду відшкодував ще 17000 грн, що свідчить про його активну поведінку, направлену на відшкодування шкоди.

Окрім цього, колегія суддів апеляційного суду дійшла вірного висновку, що посилання потерпілого на неодноразове притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності є необґрунтованим, тому що в матеріалах провадження відсутні відомості про наявність обвинувальних вироків щодо ОСОБА_2, які набрали законної сили, останній судимості не має.

Апеляційний розгляд справи проведений з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Усі наведені потерпілим доводи, які є аналогічними доводам касаційної скарги його представника, належним чином перевірені, на них надані змістовні відповіді. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Переконливих аргументів, які б свідчили про наявність підстав для скасування судових рішень, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги представника потерпілого та вважає, що у відкритті провадження слід відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника потерпілого ОСОБА_1 - адвоката Ящук Олени Валеріївни на вирок Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2018 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_2.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

Ю. М. Луганський М. І. Ковтунович С. Б. Фомін