Історія справи

Ухвала ККС ВП від 27.04.2020 року у справі №336/232/19

Ухвала

Іменем України

01 червня 2020 року

м. Київ

справа № 336/232/19

провадження № 51-1966ск20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Анісімова Г. М.,

суддів Булейко О. Л., Іваненка І. В.,

розглянувши касаційну скаргу захисника Насонової Марини Сергіївни в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Шевченківського районного суду

м. Запоріжжя від 16 жовтня 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від

16 січня 2020 року щодо останнього,

встановив:

Вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 жовтня 2019 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого

та проживаючого у АДРЕСА_1, раніше судимого:

вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07 квітня 2010 року за ч. 3 ст. 185,

ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК)

з застосуванням ст. 69, 70 КК до 4 років 6 місяців позбавлення волі, у відповідності до положень ст. 75, 104 КК звільнений від відбування покарання з випробуванням строком на 2 роки;

вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 листопада 2012 року

за ч. 3 ст. 185 КК з застосуванням ст. 71 КК до 4 років 7 місяців позбавлення волі (звільнився 28 квітня 2015 року у зв'язку з відбуттям покарання);

вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 вересня 2017 року

за ч. 2 ст. 185 КК до 2 років позбавлення волі, звільнений від відбування покарання

з застосуванням ст. 75 КК з випробуванням строком на 2 роки;

засуджено за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК

до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 16 січня 2020 року апеляційну скаргу захисника Насонової Марини Сергіївни залишено без задоволення, а вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_1 - без змін.

За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він 06 грудня 2018 року, приблизно о 16-00 годині, маючи умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, діючи з корисливих мотивів, повторно, з метою власного збагачення, будучи впевненим, що за його діями ніхто не спостерігає, проник до будинку

АДРЕСА_2 звідки таємно викрав чуже майно, чим спричинив потерпілому ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 10605 грн. 35 коп.

13 квітня 2019 року у період часу з 10 години 01 хвилини по 10 годину 04 хвилини ОСОБА_1, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи повторно,

з корисливих мотивів, знаходячись у приміщенні торгового залу магазину "ТЦ" ТОВ "Сейл - К", розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Спартака Маковського, 9,, переконавшись у тому, що за його діями ніхто не спостерігає, з метою особистого збагачення, намагався таємно викрасти майно, що належить ТОВ "Сейл - К", загальною вартістю 417 грн. 93 коп. Для реалізації свого злочинного наміру ОСОБА_1 взяв з торгової полиці чуже майно та сховав під куртку, в яку він був одягнутий, після чого пройшов повз касову зону та направився до виходу з магазину, проте не довів свій злочинний намір до кінця з причин, що не залежали від його волі, так як був зупинений працівником магазину.

27 квітня 2019 року приблизно о 13 годині 30 хвилин ОСОБА_1, маючи умисел

на заволодіння чужим майном, шляхом зловживання довірою, діючи повторно,

з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, знаходячись біля зупинки громадського транспорту "Гортоп" по пр. Моторобудівників в м. Запоріжжя,

заздалегідь не маючи наміру повертати майно, попрохав у ОСОБА_3 надати мобільний телефон марки "Huawei" моделі "Y6 Prime 2018" вартістю 3400 грн., на що потерпілий ОСОБА_3 погодився та добровільно передав вказаний мобільний телефон ОСОБА_1, яким той розпорядився на власний розсуд, чим спричинив потерпілому матеріальну шкоду в розмірі 3400 грн.

03 травня 2019 року приблизно о 14 годині 45 хвилин ОСОБА_1, маючи умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, діючи з корисливих мотивів, повторно, з метою власного збагачення, будучи впевненим, що за його діями ніхто

не спостерігає, переліз через паркан домоволодіння, розташованого за адресою:

АДРЕСА_3, та шляхом розбиття скла дверей проник до вказаного житла, звідки намагався таємно викрасти майно, яке належить ОСОБА_4, загальною вартістю 5133
грн 33 коп. Однак, коли ОСОБА_1 намагався винести вищевказане майно за територію домоволодіння, побачив сторонніх осіб, кинув викрадене та намагався втекти, але був затриманий сторонніми особами. Таким чином, злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник вказує на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції неналежним чином врахували ступінь суспільної небезпеки, тяжкість вчиненого злочину та особу винного.

Вважає,

що покарання, призначене ОСОБА_1, не відповідає особі обвинуваченого і за своїм розміром є явно несправедливим через суворість.

Просить вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 жовтня 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 16 січня 2020 року змінити, призначивши більш м'яке покарання, а саме: за ч. 2 ст. 190 КК у виді позбавлення волі строком на 1 рік; за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК у виді позбавлення волі строком на 1 рік; за ч. 2 ст. 15

ч. 3 ст. 185 КК строком на 3 роки; за ч. 3 ст. 185 КК у виді позбавлення волі строком

на 3 роки. За сукупністю злочинів, у відповідності до ч. 1 ст. 70 КК призначити покарання у виді 3 років 1 місяця позбавлення волі. В порядку ст. 71 КК за сукупністю вироків остаточно призначити покарання у виді 3 років 2 місяців позбавлення волі.

Мотиви Суду

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

У касаційній скарзі захисник не оскаржує висновків суду в частині доведеності винуватості та кваліфікацію дій засудженого. Натомість, вказує на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі винного через суворість.

На думку колегії суддів ці доводи є безпідставними з огляду на наступне.

Положеннями статті 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару,

а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно ст. 414 КПК, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення

та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість. При цьому, явно несправедливим покаранням є не будь-яка можлива відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання із застосуванням статей 70, 71 КК.

ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185,

ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК, які, згідно з вимогами ст. 12 КК є злочинами, які відносяться до тяжких та невеликої тяжкості.

Із аналізу доданих до касаційної скарги судових рішень вбачається, що обираючи засудженому міру покарання, суд належним чином враховував всі обставини, зокрема характер і ступінь тяжкості вчинених засудженим кримінальних правопорушень, що відносяться до категорії тяжких злочинів та злочинів середньої тяжкості, дані про особу засудженого, а саме те, що він перебуває на обліку в КУ "Обласний клінічний наркологічний диспансер" Запорізької обласної ради з 2018 року з діагнозом: психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання канабіоїдів зі шкідливими наслідками, в період часу з 2005 по 2009 рік перебував на обліку в КУ "Обласна клінічна психіатрична лікарня", не вперше притягується до кримінальної відповідальності за скоєння злочинів проти власності, тяжких та середнього ступеню тяжкості. Суд взяв до уваги обставину, що пом'якшує покарання, - визнання вини, а також врахував відсутність обставин, що його обтяжують. Доказів на підтвердження активних дій ОСОБА_1, які б сприяли розкриттю злочинів або вчинення дій з повернення майна потерпілим чи відшкодування збитків у інший спосіб, судом першої інстанції не встановлено, ознак щирого каяття засудженим не виказано.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК більш суворий вид покарання з числа передбачених

за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

З урахуванням того, що засуджений тричі судимий за аналогічні умисні корисливі злочини проти власності, відбував покарання у виді позбавлення волі за їх вчинення, скоїв чотири умисних злочини, два з яких тяжких та два середньої тяжкості, в період терміну випробування за попереднім вироком, суд вірно дійшов висновку, що менш суворий вид покарання ніж позбавлення волі за вчинення злочинів середньої тяжкості буде недостатнім для досягнення мети покарання, належно обґрунтувавши його розмір. За відсутності підстав для призначення покарання менш суворого ніж передбачене законом відповідно до вимог ст. 69 КК, за вчинення тяжких злочинів суд визначив його розмір згідно відносно-визначеної санкції ч. 3 ст. 185 КК ближче до найнижчої межі передбаченого в ній покарання.

Під час призначення покарання за сукупністю злочинів суд першої інстанції належним чином обґрунтував призначення остаточного покарання у виді 4 років позбавлення волі шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим, відповідно до ч. 1 ст. 70 КК. Також судом вмотивовано призначено покарання за сукупністю вироків згідно ст. 71 КК, де до призначеного покарання за новим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання, призначеного за вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 вересня 2017 року, та остаточно призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі.

Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною. Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання для досягнення його цілей, визначених ст. 50 КК.

Дискреційні повноваження суду було належним чином реалізовано під час постановлення вироку в цьому провадженні.

Доводи про суворість призначеного покарання були предметом перевірки апеляційного суду, який обґрунтовано визнав їх безпідставними. Апеляційний суд, зважаючи

на вимоги кримінального процесуального закону та позиції ЄСПЛ в аспекті оцінки аргументів учасників справи щодо мотивування судових рішень, викладеної, зокрема,

у справі "Салов проти України" (заява № 65518/01; рішення від 06 вересня 2005 року; § 89), в межах повноважень та в порядку, визначеному ст. 404 КПК, належним чином перевірив під час апеляційного перегляду доводи поданої апеляційної скарги. Залишаючи апеляційну скаргу захисника без задоволення, зазначив в ухвалі достатні підстави, з яких визнав її необґрунтованою.

Так, апеляційний суд обґрунтовано погодився із висновками суду першої інстанції щодо призначення покарання, вказавши, що з огляду на обставини справи, наявність пом'якшуючих та відсутність обтяжуючих обставин, даних про особу засудженого, судом належним чином вмотивовано призначення ОСОБА_1 покарання в межах санкцій

ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК, з урахуванням положень статей 70, 71 КК, у виді позбавлення волі на строк 5 років. Крім того, апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги захисника щодо щирого каяття засудженого та встановив, що ця обставина не знайшла свого підтвердження під час розгляду кримінального провадження, оскільки даних про таку оцінку своїх дій засудженим ОСОБА_1 як моральне засудження своєї злочинної поведінки та вчинених ним злочинів, глибокі внутрішні переживання та усвідомлення вини, почуття сорому, докорів сумління та рішення більше не вчиняти злочинів в матеріалах кримінального провадження немає, про що свідчить, зокрема, відсутність навіть часткового відшкодування завданої ним матеріальної шкоди.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, є належним чином вмотивованою та обґрунтованою в частині призначення покарання.

Отже, доводи захисника про не врахування судами першої та апеляційної інстанції ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особи винного, а також ігнорування наявності пом'якшуючих обставин є безпідставними.

З висновками судів попередніх інстанцій погоджується колегія суддів Верховного Суду.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень не встановлено обставин на підтвердження того, що покарання ОСОБА_1 призначено з порушенням положень статей 50, 65, 70, 71 КК.

Переконливих доводів, які б ставили під сумнів законність вироку та рішення апеляційного суду, вмотивованість та обґрунтованість висновків судів, захисник

у касаційній скарзі не навела. Доводів про обґрунтування щирого каяття засудженого касаційна скарга не містить, як не містить і посилання на те, які саме обставини кримінального провадження, що свідчать про наявність такої обставини, не враховані судом при призначенні покарання.

З огляду на вчинення сукупності тяжких злочинів та злочинів середньої тяжкості

до закінчення іспитового строку, визначеного судом в порядку ст. 75 КК засудженому

у зв'язку зі звільненням від відбування покарання за вчинення умисного корисного злочину середньої тяжкості проти власності, касаційна скарга не містить обґрунтування того, як саме молодий вік засудженого має бути врахований судом при призначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів та сукупністю вироків через призму досягнення цілей покарання, визначених ст. 50 КК, в цьому кримінальному провадженні.

Покарання призначене ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 190,

ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК колегія суддів вважає правильним та таким, що відповідає як меті покарання, так і засадам його призначення, визначеним ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК . Покарання визначене судом у розмірі, наближеному до мінімально можливого за санкціями відповідних статей КК, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, на які посилається захисник у касаційній скарзі. Судом також правильно застосовані кримінально-правові норми, передбачені статтями 70, 71, 78 КК. Явної несправедливості остаточно призначеного покарання через суворість касаційним судом не встановлено.

Взявши до уваги усі обставини, досліджені судами, в тому числі й ті, на які посилається захисник у касаційній скарзі, а також дані про особу винного, відношення до скоєного, суд касаційної інстанції вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання є законним, справедливим, воно відповідає тяжкості правопорушень, сприятиме виправленню засудженого та попередженню вчинення ним нових злочинів, відповідає справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржених судових рішень з мотивів, зазначених у касаційній скарзі захисника, та вважає, що

у відкритті провадження за її касаційною скаргою слід відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника Насонової Марини Сергіївни на вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя

від 16 жовтня 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 16 січня 2020 року щодо ОСОБА_1.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

Г. М. Анісімов О. Л. Булейко І. В. Іваненко