Історія справи

Ухвала КГС ВП від 26.03.2020 року у справі №904/3508/19

УХВАЛА

27 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 904/3508/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Сухового В. Г.

розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Укргазвидобування"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 лютого 2020 року (головуючий - Кузнецова І. Л., судді - Кощеєва І. М., Подобєд І. М. ) і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2019 року (суддя Ніколенко М. О.) у справі

за позовом Акціонерного товариства "Укргазвидобування"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна"

про стягнення 3 ~money0~

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2020 року відкрито провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (далі - позивач) на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 лютого 2020 року і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2019 року.

Суд, ознайомившись з матеріалами справи та касаційної скарги, встановив наступне.

Позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна" (далі - відповідач) про стягнення 3 ~money1~ штрафу за поставку товару без рознарядки, нарахованого на підставі пункту 7.5 договору поставки від 11.03.2019 № УГВ 812/30-19 (далі - Договір).

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.11.2019, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від
18.02.2020, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача штраф у розмірі 1 ~money2~ У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Суди попередніх інстанцій встановили факт порушення відповідачем умов Договору, яке полягало у поставці позивачу товару без отриманої рознарядки, а тому нарахування останнім спірної суми штрафу в розмірі 10% від суми відвантаженого без рознарядки товару є правомірним та ґрунтується на умовах Договору. У той же час суди, керуючись приписами частини 1 статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), дійшли висновку про доцільність зменшення розміру штрафу до 1 ~money3~ Використовуючи настаттями 234, 287, 296 ГПК Україниодавством дискреційні повноваження щодо зменшення розміру штрафних санкцій, суди врахували конкретні обставини даної справи, а саме: поставку відповідачем товару у строки та в обсягах, які передбачені погодженою сторонами специфікацією, що свідчить про добросовісність останнього; прийняття та повну оплату позивачем відвантаженого без рознарядки товару без будь-яких претензій та зауважень.

Частково не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати в частині відмови в позові з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), прийняти в цій частині нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 2 ~money4~

Позивач посилається на застосування судами положень частини 1 статті 233 ГК України та частини 3 статті 551 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду у справах № 904/4582/18, № 917/562/18, № 910/6046/16, № 910/22964/17, № 910/9765/18, № 910/10427/18, № 910//14170/18, № 916/469/19. Так, усупереч висновків суду касаційної інстанції у згаданих справах суди не встановили наявності виключних обставин, доказів щодо майнового стану сторін, а також будь-яких інших об'єктивних обставин, як б підтверджували наявність передумов для зменшення погодженої сторонами в Договорі та правомірно нарахованої позивачем суми штрафу.

Також на переконання скаржника суди не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статей 42, 44 ГК України, викладені в постанові від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17.

12.05.2020 до Верховного Суду від відповідача надійшла заява про закриття касаційного провадження на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України у зв'язку з ти, що Верховний Суд в постанові від 14.04.2020 у справі №904/3507/19 вже виклав висновок щодо застосування норм права в аналогічних правовідносинах.

Розглянувши доводи та аргументи касаційної скарги разом з матеріалами справи, Верховний Суд приходить до висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою з таких підстав.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній після 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Так, Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2020 року у справі №904/3507/19 вже виклав висновок про застосування положень частини 1 статті 233 ГК України та частини 3 статті 551 ЦК України у аналогічних правовідносинах між цими ж сторонами спору, які також стосувалися стягнення штрафу за поставку товару без рознарядки за договором поставки з подібними умовами.

При цьому доводи касаційної скарги позивача, які стали підставою для касаційного перегляду судових рішень у справі №904/3507/19, були обґрунтовані посиланням на застосування судами вищевказаних норм права без урахування висновків Верховного Суду в тих самих постановах, що і у даній справі.

Так, у наведеній справі суд касаційної інстанції зауважив, що статтею 233 ГК України суду надано можливість пом'якшити розмір неустойки у випадку її надмірності порівняно з наслідками порушення зобов'язання. Це є одним з правових способів, настаттями 234, 287, 296 ГПК України, який направлений проти зловживання правом вільного визначення розміру неустойки, тобто, по суті, направлений на реалізацію вимог частини 2 статті 13 ЦК України, відповідно до якої при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утриматися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Крім того, застосовуючи вказану норму права, суд повинен встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

Таким чином, чинне законодавство передбачає неустойку як засіб забезпечення виконання зобов'язань й захід майнової відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання, а правом на пом'якшення неустойки наділений суд задля усунення явної її неспіврозмірності й подальшого порушення зобов'язань.

Враховуючи комплексний характер цивільно-правової відповідальності, під співрозмірністю суми неустойки у результаті порушення зобов'язань, законодавство розуміє виплату кредитору такої компенсації його втрат, яка буде адекватною й співрозмірною з порушеним інтересом.

У справі №904/3507/19 Верховний Суд за аналогічних даній справі встановлених судами фактичних обставин констатував правильне застосування судами приписів частини 1 статті 233 ГК України та частини 3 статті 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення сум штрафу із урахуванням конкретних обставин: забезпечення балансу інтересів сторін, тобто адекватності та співрозмірності суми неустойки з порушеним правом (інтересом) позивача; відсутності доказів понесення позивачем збитків, який прийняв поставлений відповідачем товар без зауважень та повністю його оплатив.

Надаючи безпосередньо оцінку наведеним позивачем висновкам Верховного Суду у справах № 904/4582/18, № 917/562/18, № 910/6046/16, № 910/22964/17, № 910/9765/18, № 910/10427/18, № 910//14170/18, суд касаційної інстанції у справі №904/3507/19 констатував, що у кожній конкретній справі судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами для обґрунтування зменшення розміру штрафних санкцій, з посиланням на статтю 233 ГК України та частину 3 статті 551 ЦК України. У кожній зі справ при застосуванні дискреційних повноважень щодо зменшення неустойки суди виходили зі встановлених ними конкретних обставин, що у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин у даній справі та у справах, наведених в касаційній скарзі, оскільки рішення у них прийняті за результатами дослідження різних доказів.

Щодо висновків Верховного Суду про застосування статей 42, 44 ГК України (справа №910/15484/17), то вказані норми матеріального справа, які визначають загальні принципи здійснення підприємницької діяльності, судами попередніх інстанцій при вирішенні даного спору безпосередньо не застосовувались.

Колегія суддів не вбачає підстав відступати від вищенаведених висновків Верховного Суду у справі №904/3507/19, а тому провадження за касаційною скаргою позивача підлягає закриттю на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 287, 296 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 лютого 2020 року і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2019 року у справі № 904/3508/19.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І. С.

Судді Берднік І. С.

Суховий В. Г.