Історія справи

Ухвала КГС ВП від 09.12.2020 року у справі №911/2756/19

УХВАЛА

18 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 911/2756/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В. Я. - головуючий, Білоуса В. В., Огородніка К. М.,

за участі секретаря судового засідання Сотник А. С.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство "Укртрансгаз",

представник позивача - Дудченко В. В., адвокат (довіреність №1-2525 від
10.12.2020),

відповідач - Комунально-побутове підприємство "Теплоенергопостач" Ірпінської міської ради,

представник відповідача - не з'явився,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - Будник Б. А., адвокат (довіреність № 14-183 від 07.10.2020),

Акціонерне товариство "Оператор газорозподільчої системи "Київоблгаз" - Вознюк Є. В., адвокат (довіреність №Др-136-1220 від 30.12.2020),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги

1. Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",

2. Акціонерного товариства "Укртрансгаз",

на рішення Господарського суду Київської області

від 21.05.2020

у складі судді Антонової В. М.,

та постанову Північного апеляційного господарського суду

від 16.09.2020

у складі колегії суддів: Разіної Т. І. (головуючий), Тарасенко К. В., Михальської Ю. Б.,

у справі за позовом

Акціонерного товариства "Укртрансгаз",

до Комунально-побутового підприємства "Теплоенергопостач" Ірпінської міської ради,

про стягнення 30 256 957,36 грн. та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

1. Акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі - АТ "Укртрансгаз", позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Комунально-побутового підприємства "Теплоенергопостач" Ірпінської міської ради (далі - КПП "Теплоенергопостач", відповідач) про стягнення 30 256 957,36 грн та зобов'язання повернути в натурі безпідставно набуте майно - природний газ в загальному обсязі 4 527,763 тис. куб. м.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, незважаючи на відсутність постачальника природного газу та будь-яких підстав для його відбору з газотранспортної системи, безпідставно та без оформлення будь-яких договірних відносин з позивачем здійснив відбір природного газу в загальному обсязі 4 527,763 тис. куб. м, що був придбаний позивачем за результатами проведення публічних закупівель та поданий до газотранспортної системи на виконання функцій Оператора ГТС. Позивач вважає, що відповідач безпідставно заволодів майном, яке зобов'язаний повернути позивачу в силу приписів статті 1213 ЦК України.

2. Рішенням Господарського суду Київської області від 21.05.2020 у справі № 911/2756/19 у задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що оскільки між позивачем, відповідачем та третіми особами у січні - березні 2017 року існували договірні відносини з визначеним обсягом постачання, розподілу та транспортування природного газу відповідно до укладених договорів, і відповідачем не було здійснено перевищення обсягу місячної норми з відбору, розподілу та споживання природного газу в розмірі кожного місяця поставки газу окремо, то дії відповідача не можуть бути кваліфіковані як несанкціонований відбір природного газу за спірний період його використання.

Суд вказав, що внаслідок дій третьої особи (АТ "НАК "Нафтогаз України") щодо ненадання відповідачу номінацій на плановий обсяг газу, у оператора ГРМ (позивача) виник неврегульований небаланс обсягів природного газу за січень - березень 2017.

3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 апеляційні скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України") та Акціонерного товариства "Укртрансгаз" залишено без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2020 у справі № 911/2756/19 залишено без змін.

Апеляційний господарський суд вказав на наявні у матеріалах справи докази існування у спірний період договірних відносин та недоведеність позивачем факту відбору саме належного йому природного газу; відтак у позивача відсутні правові підстави стверджувати про безпідставне набуття відповідачем майна позивача та вимагати його повернення на підставі статей 1212, 1213 ЦК України.

4. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Київської області від
21.05.2020 та постановою Північного апеляційного господарського суду від
16.09.2020 у справі № 911/2756/19, АТ "Укртрансгаз" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування оскаржених судових рішень, з вимогою прийняти нове рішення, яким позовні вимоги АТ "Укртрансгаз" задовольнити в повному обсязі.

4.1. У касаційній скарзі підставами касаційного оскарження АТ "Укртрансгаз" зазначило:

1) пункт 2 частини 2 статті 287 ГПК України - необхідність відступлення від висновків Верховного Суду викладених у постанові від 22.06.2018 у справі № 904/5621/17 (висновки ВС про обов'язок АТ "НАК "Нафтогаз" видати номінації відповідно до Розпорядження КМУ від 05.10.2016 № 742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/17"). На переконання скаржника викладені у постанові від 22.06.2018 у справі № 904/5621/17, що застосовані у постанові апеляційного господарського суду, не стосуються правовідносин щодо безпідставно набутого майна - природного газу;

2) підпункти а, б, в пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України:

- наявна необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові ВС та застосування судом апеляційної інстанції в Оскаржуваній постанові;

- дана касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики з цього питання;

- справа № 911/2756/19 становить значний суспільний інтерес, оскільки предметом розгляду справи є безпідставне набуття природного газу з ГТС позивача;

3) неправильне застосування норм матеріального права: статей 202, 334, 509, 626, 714, 1212, 1213 ЦК України, порушення норм процесуального права: статей 76, 77, 78, 79, 236 ГПК України.

5. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Київської області від
21.05.2020 та постановою Північного апеляційного господарського суду від
16.09.2020 у справі № 911/2756/19, АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування оскаржених судових рішень в частині відмови у стягненні 30 256 957,36 грн. вартості природного газу, з вимогою прийняти в цій частині нове рішення про стягнення 30 256 957,36 грн.

5.1. У касаційній скарзі підставами касаційного оскарження АТ "НАК "Нафтогаз України" зазначило пункти 1, 2, 3 частини 2, підпункти а, б, в пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України:

1) відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права, що регулює аналогічні спірні правовідносини на ринку природного газу; спірні правовідносини стосуються застосування норм права, зокрема статті 1212 ЦК України, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики для скаржника;

2) скаржник позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені судом апеляційної інстанції у мотивувальній частині щодо споживання відповідачем природного газу з ресурсу НАК "Нафтогаз України";

3) суди застосували норму права (положення розпорядження КМУ від 05.10.2016 № 742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/2017") без урахування висновків щодо її застосування викладених у постановах Верховного Суду від
22.06.2018 у справі № 904/5621/17, від 04.04.2018 у справі № 904/5094/17;

4) суди першої та апеляційної інстанцій не застосували позицію Верховного Суду викладену у постановах від 28.04.2020 у справі № 826/15568/16, від 10.04.2020 у справі № 808/954/17, від 06.03.2020 у справі № 803/13/16 - щодо підстав відображення у бухгалтерському обліку фактичних дій виконання умов договору;

5) не врахували правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від
18.05.2020 у справі № 826/16697/17, від 26.06.2018 у справі № 803/1362/16 щодо питання набуття права власності на товар.

6. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 911/2756/19 (за касаційною скаргою АТ "Укртрансгаз") було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В. Я., суддя - Білоус В. В., суддя - Огороднік К. М., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 16.11.2020.

7. Ухвалою Верховного Суду від 07.12.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2020, датою проведення судового засідання визначено 26.01.2021.

8. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 911/2756/19 (за касаційною скаргою АТ "НАК "Нафтогаз України") було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В. Я., суддя - Білоус В. В., суддя - Огороднік К. М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.11.2020.

9. Ухвалою Верховного Суду від 18.01.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "НАК "Нафтогаз України", об'єднано в одне касаційне провадження касаційні скарги АТ "Укртрансгаз" та АТ "НАК "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2020.

10.05.01.2021 до Верховного Суду від Акціонерного товариства "Київоблгаз" надійшов Відзив на касаційну скаргу АТ "Укртрансгаз" з запереченнями проти вимог та доводів скаржника.

11.12.01.2021 до Верховного Суду від КПП "Теплоенергопостач" надійшов Відзив з запереченнями проти вимог та доводів касаційних скарг АТ "Укртрансгаз" та АТ
"НАК "Нафтогаз України".

12. У судовому засіданні 26.01.2021, у порядку статті 216 ГПК України, оголошено перерву до 18.02.2021 о 15 год. 15 хв., про що повідомлено представників сторін під розписку.

13. В судовому засіданні 18.02.2021 представник АТ "Укртрансгаз" повністю підтримала вимоги касаційної скарги, просила Суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 у справі № 911/2756/19 повністю, прийняти нове рішення по цій справі, яким позовні вимоги АТ "Укртрансгаз" задовольнити в повному обсязі. Представник АТ "Укртрансгаз" також підтримала вимоги та доводи касаційної скарги АТ "НАК "Нафтогаз України".

14. Представник АТ "НАК "Нафтогаз України" в засіданні суду 18.02.2021 підтримав заявлені вимоги за доводами викладеними в касаційній скарзі, а також підтримав вимоги касаційної скарги АТ "Укртрансгаз". Просив Суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 у справі № 911/2756/19 в частині відмови у стягненні 30 256 957,36грн. та прийняти в цій частині нове рішення про стягнення з КПП "Теплоенергопостач" 30 256 957,36грн.

15. Представник АТ "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз" в судовому засіданні 18.02.2021 проти вимог та доводів касаційних скарг АТ "Укртрансгаз" та АТ "НАК "Нафтогаз України" заперечив з підстав наведених у Відзиві, просив Суд рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 у справі № 911/2756/19 залишити без змін, також, посилаючись на сталу практику Верховного Суду у справах з аналогічних правовідносин, просив у задоволенні касаційних скарг АТ "Укртрансгаз" та АТ "НАК "Нафтогаз України" відмовити, а касаційне провадження закрити.

16. Інші учасники провадження у справі у судове засідання повноважених представників не направили. Про дату, час та місце розгляду касаційної скарги учасники справи були повідомлені належним чином. Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов'язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників учасників судового процесу, які не з'явились.

17. Колегія суддів, заслухавши доводи представників сторін, що були присутні в засіданні суду, перевіривши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційних скарг та доводи відзиву на касаційні скарги, дійшла висновку про закриття касаційного провадження з наступних підстав.

18.08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-XI "Про внесення змін доГПК України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким, зокрема, змінено підстави касаційного оскарження судових рішень.

19. Закон України від 15.01.2020 № 460-XI "Про внесення змін доГПК України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15.01.2020 № 460-XI законодавець звузив критерії допустимості, які дозволяють звернутися до Верховного Суду з касаційною скаргою, встановивши конкретні випадки, в яких рішення судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку.

20. Частиною 1 статті 300 ГПК України у редакції Закону від 15.01.2020 № 460-XI визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

21. Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 287 ГПК України.

22. З огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції визначені частиною 2 статті 300 ГПК України, колегією суддів відхиляються доводи заявників касаційних скарг щодо невідповідності висновків судів про договірний характер правовідносин щодо відбору природного газу відповідачем обставинам справи, не дослідження судами фактичних обставин справи, неповне з'ясування судами обставин, що мають значення для справи та недоведеності таких обставин, виходу судами попередніх інстанцій за межі доказування у даній справі, оскільки вони фактично зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення та в цілому до заперечення результату розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

23. Судова колегія визнає необґрунтованими доводи касаційних скарг стосовно того, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для осіб, які подали касаційні скарги, оскільки вказані підстави надають можливість на касаційне оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятисот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Однак, слід зауважити, що справа № 911/2756/19, яка переглядається, не є малозначною та ціна позову складає 30 256 957,36 грн, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на дату подання позову.

24. Отже, Верховний Суд розглядає касаційні скарги в межах доводів і вимог, що стали підставою для відкриття касаційного провадження (пункти 4.1. та 5.1 цієї Постанови).

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України

25. Скаржники вказують на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статей 1212 та 1213 ЦК України щодо наслідків безпідставного набуття майна, у правовідносинах з набуття Споживачем природного газу (яким є відповідач), що належить позивачу на праві власності.

25.1. Колегія суддів Касаційного господарського суду зазначає, що у постанові Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 905/2248/18 за позовом АТ "Укртрансгаз" до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз" про зобов'язання повернути природний газ у певному обсязі або відшкодувати його вартість за подібних предмета та підстав позову, вже було викладено висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, які виникли у справі № 916/2415/19.

Так, Верховним Судом у постанові 25.02.2020 у справі №905/2248/18 зазначено, що відповідно до Положення "Про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 №758, розпорядження Кабінету Міністрів України №1064-р від 07.10.2015 "Деякі питання опалювального сезону 2015/16 року", розпорядження Кабінету Міністрів України №742-р від 05.10.2016 "Про деякі питання опалювального сезону 2016/2017", АТ
"НАК "Нафтогаз України" було зобов'язане видати номінації Комунальному комерційну підприємству Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа" та Обласному комунальному підприємству "Донецьктеплокомуненерго", відповідно до договорів, які укладені між ними, та постачати природний газ виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії, і це є обов'язком АТ "НАК "Нафтогаз України", а не його правом.

У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що враховуючи встановлений спеціальним законодавством у сфері газопостачання механізм постачання природного газу, можливість відбору підприємствами теплокомуненергетики із газотранспортної системи погоджених у відповідних договорах з Компанією обсягів природного газу перебуває у безпосередній залежності від належного виконання Компанією своїх зобов'язань з підтвердження обсягів природного газу шляхом своєчасної видачі номінацій. Тобто, видача Компанією номінацій є однією із гарантій безперебійного постачання виробнику теплової енергії природного газу з метою виробництва теплової енергії в опалювальний сезон. Водночас, визначений розпорядженням обов'язок надати номінації до початку опалювального сезону не свідчить про обмеження його періодом, який закінчується із початком опалювального сезону, оскільки полягає у забезпеченні належної підготовки до опалювального сезону та забезпечення природним газом протягом усього сезону.

25.2. У постанові від 23.07.2020 у справі № 916/1577/19, в якій предметом розгляду була вимога про повернення безпідставно набутого майна у вигляді природного газу та стягнення його вартості, Верховний Суд вказав, що предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій Закон України від 15.01.2020 № 460-XI "Про внесення змін доГПК України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно із частиною 1 , пунктом 1 частини 2 статті 11, частин 1 , 2 статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених частиною 1 , пунктом 1 частини 2 статті 11, частин 1 , 2 статті 509 ЦК України.

Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог частиною 1 , пунктом 1 частини 2 статті 11, частин 1 , 2 статті 509 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог частиною 1 , пунктом 1 частини 2 статті 11, частин 1 , 2 статті 509 ЦК України, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною 1 статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Системний аналіз положень частини 1 , пункту 1 частини 2 статті 11, частини 1 статті 177, частини 1 статті 202, частини 1 статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною 2 статті 11 ЦК України.

У той же час сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов'язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору.

25.3. Водночас, у справі, що розглядається, судами встановлено, що планові обсяги постачання/транспортування природного газу для Відповідача були визначені сторонами в договорах з АТ "НАК "Нафтогаз України" і перевищення таких обсягів не було допущено, що не заперечується сторонами, у зв'язку з чим дійшли висновку про відсутність підстав вважати, що Відповідач здійснював відбір природного газу Позивача за відсутності на це правових підстав.

25.4. Таким чином, висновок про застосування норм статей 1212, 1213 ЦК України щодо безпідставно набутого майна у правовідносинах, які є подібними до правовідносин у цій справі, сформований Верховним Судом, і, враховуючи установлені у цій справі обставини, зокрема, визначення сторонами у відповідних договорах планових обсягів постачання/транспортування природного газу для Відповідача, а також те, що такі обсяги перевищені не були, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність передбачених статтями 1212, 1213 ЦК України підстав кваліфікувати спірні правовідносини як такі, що виникли з безпідставного набуття або збереження майна Позивача Відповідачем, а отже оскаржувані судові рішення прийняті відповідно до наведеного висновку Верховного Суду.

25.5. Отже, доводи скаржників у частині відсутності висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються висновками Верховного Суду у постановах 25.02.2020 у справі № 905/2248/18,23.07.2020 у справі № 916/1577/19.

26. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

27. Касаційний суд не вбачає підстав для відступу від таких правових позицій у справі № 916/2415/19.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 та пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України

28. У касаційній скарзі АТ "Укртрансгаз" вказує на необхідність відступлення від висновків Верховного Суду викладених у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.06.2018 у справі № 904/5621/17 щодо застосування:

- Постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758;

- Розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.10.2016 № 742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/17 року";

- Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, зо здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496.

29. АТ "НАК "Нафтогаз України" в касаційній скарзі вказує на те, що суди застосували норму права (положення розпорядження КМУ від 05.10.2016 № 742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/2017") без урахування висновків щодо її застосування викладених у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 904/5621/17, від 04.04.2018 у справі № 904/5094/17.

30. У цій справі ( № 911/2756/19) предметом розгляду є вимоги транспортувальника природного газу (оператора газотранспортної системи) до споживача про зобов'язання повернути майно та стягнення коштів, обґрунтована тим, що відповідач набув природний газ позивача без будь-якої правової підстави в порядку статей 1212, 1213 ЦК України, за відсутності укладеного договору постачання природного газу.

31. За змістом постанови Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 904/5621/17 розглянуто позовні вимоги споживача до оператора газорозподільної системи про зобов'язання відновити газопостачання, обґрунтовані посиланням на неправомірність дій відповідача з огляду те, що між позивачем та третьою особою (постачальником природного газу) існують договірні відносини з визначенням обсягу постачання природного газу.

32. При цьому, твердження, яке наводить заявник касаційної скарги в обґрунтування підстав касаційного оскарження: "..суд вважає, що питання правомірності чи неправомірності дій (бездіяльності) Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", які полягали у тому, що останнім не було виділено позивачу номінацій щодо обсягів природного газу на спірні місяці, як правових наслідків таких дій (бездіяльності) може бути предметом окремого позову. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 904/5094/17. З огляду на викладене висновок суду про неправомірність дій третьої особи-1 щодо невидачі номінацій підлягає виключенню з мотивувальної частини постанови як такий, що є передчасним, оскільки дослідження обставин в цій частині може бути здійснено у межах окремого позову та не впливає на оцінку правомірності дій відповідача з відключення природного газу на об'єктах позивача.." стосується оцінки обставин конкретної справи ( № 904/5621/17) за не подібних до справи ( № 911/2756/19) предмета спору, підстав позову і змісту позовних вимог, отже і за суттєво відмінного від цієї справи предмету доказування, який згідно з частиною 2 статті 76 ГПК України складають обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

33. У справі № 904/5094/17 (постанова Верховного Суду від 04.04.2018) предметом розгляду були вимоги споживача до оператора газорозподільної системи про зобов'язання відповідача відновити газопостачання позивачу, що обумовлює суттєву відмінність предмету доказування у цій справі від справи, що переглядається ( № 911/2756/19), де оператор газотранспортної системи заявив кондикційний позов до споживача природного газу.

34. Аналіз змісту цих постанов засвідчує, що предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог у даній справі, в якій оскаржувані судові рішення ухвалено за результатами розгляду вимог про повернення безпідставно набутого майна або відшкодування його вартості споживачем природного газу, не є подібними до предмета спору, підстав позову, позовних вимог, отже і предмета доказування, за змістом зазначених постанов у справах № 904/5621/17, № 904/5094/17 в яких Верховний Суд переглядав судові рішення, ухвалені за результатами розгляду вимог споживачів до оператора газорозподільної системи про відновлення газопостачання позивачу.

35. Отже, такі висновки Верховного Суду за результатами оцінки змісту предмета доказування у справах № 904/5621/17 та № 904/5094/17 не є релевантними висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах для цілей обґрунтування підстав касаційного оскарження у цій справі ( № 911/2756/19) в розумінні пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

36. Суд також зазначає про помилковість аргументів скаржника про необхідність врахування судами у цій справі висновку Верховного Суду в постановах у справах № 904/5621/17 та № 904/5094/17, з урахуванням якого суди у цій справі мали дійти висновку, що правовідносини між Відповідачем та Третьою особою за укладеним між ними договором, у тому числі стосовно дій/бездіяльності Третьої особи щодо виділення номінацій у спірний період та наслідків таких, що не є предметом спору та заявлених Позивачем у цій справі вимог, можуть предметом окремого позову, оскільки на цей висновок у справах № 904/5621/17 та № 904/5094/17 скаржник послався, виокремивши його із контексту судового рішення, не урахувавши викладеної в рішенні в кожній із названих справ правової позиції Верховного Суду стосовно кожних із спірних правовідносин та предметів спору.

37. Зазначене відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України є підставою для закриття касаційного провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

38. У цій справі ( №911/2756/19) одним з учасників правовідносин, які виникли щодо постачання газу, також є АТ "НАК "Нафтогаз України", а зазначені відносини виникли у період дії положень розпорядження Кабінету Міністрів України від
05.10.2016 №742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/17 року", якими прямо встановлено обов'язок АТ "НАК "Нафтогаз України" видавати номінації, а відсутність таких номінацій прямо впливає на оцінку правовідносин, які виникають у сфері постачання газу у період дії зазначеного розпорядження.

39. Отже, застосовані судами висновки у оскаржуваних судових рішеннях в частині аналізу Верховним Судом розпорядження КМУ від 05.10.2016 №742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/17" щодо обов'язків з постачання природного газу НАК "Нафтогаз України" узгоджуються з висновками Верховного Суду у постанові 25.02.2020 у справі № 905/2248/18 про наявність обов'язку видавати номінації АТ "НАК "Нафтогаз України", що є однією з гарантій безперебійного постачання виробнику теплової енергії природного газу з метою виробництва теплової енергії в опалювальний сезон.

40. Посилання АТ "Укртрансгаз" на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Верховного Суду від 18.05.2020 у справі № 826/16697/17, колегія суддів також не приймає, з огляду на такі обставини.

40.1. Як вбачається зі змісту зазначеної постанови, позивачем у справі є АТ "НАК "Нафтогаз України", відповідачем - Офіс великих платників податків ДПС, а предметом позову є оскарження податкового повідомлення-рішення. Отже, суб'єктний склад, правовідносини та правове регулювання таких відносин є відмінним від наявних у даній справі.

40.2. У постанові Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду також зазначив, що "саме по собі ігнорування (невиконання) НАК "Нафтогаз України" визначеного обов'язку із видачі номінацій та поставки газу, що призвело до невиконання господарського зобов'язання саме постачальником, може мати наслідком притягнення такої особи до відповідальності відповідно до положень ~law55~, а також відшкодування збитків згідно з приписами статті 216 ГК України. Водночас, такі обставини не є тотожними фактичному руху матеріального активу, з яким ПК України і пов'язує реальність господарської операції як підстави для відображення відповідних зобов'язань в податковому обліку платника податків".

41. У справах № 826/15568/16, № 808/954/17, № 803/13/16, на висновки в судових рішеннях Верховного Суду у яких послалося АТ "НАК "Нафтогаз України" у цій справі, предметом позовних вимог було визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень про визначення грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість з посиланням на реальність здійснених господарських операцій з виконання умов відповідних договорів, з яким Податковий кодекс України і пов'язує реальність господарської операції як підстави для відображення відповідних зобов'язань в податковому обліку платника податків.

41.1. Враховуючи правову позицію, наведену у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від
19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11 (абзац 20), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18) щодо подібності правовідносин (про яку йдеться в статті 287 ГПК України), правовідносини у наведених справах та у справі, що переглядається, не є подібними через неподібність предметів позовів, підстав позовів та правового регулювання спірних правовідносин.

42. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з
08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

43. Верховний Суд звертає увагу, що ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

44. У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, №115, с. 22, п.56, рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, №212-A, с.15, п.31).

45. У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" суд зазначив, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Також, Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21.10.2010 у справі "Diya 97 v.

Ukraine"). Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

46. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Водночас, процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (така правова позиція викладена в ухвалі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
27.11.2018 у справі №910/4647/18 про неможливість оскарження в касаційному порядку постанови апеляційного суду про залишення без змін ухвали місцевого суду про відмову у застосуванні заходів забезпечення позову окремо від рішення суду).

47. Колегія суддів касаційного суду зазначає, що суди здійснили розгляд справи № 911/2756/19 відповідно до релевантних висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, у постанові від
25.02.2020 у справі № 905/2248/18, від 23.07.2020 у справі № 916/1577/19, підстав для відступлення від яких у цій справі колегія суддів не знаходить.

48. Доводи скаржників АТ "Укртрансгаз" та АТ "НАК "Нафтогаз України" (пункти
4.1. та 5.1. цієї постанови) про наявність протилежних висновків Верховного Суду не знайшли свого підтвердження, оскільки в ході касаційного перегляду встановлено, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 911/2756/19.

49. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Також, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 ГПК України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

50. Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційними скаргами АТ "Укртрансгаз" та АТ "НАК "Нафтогаз України" у справі № 911/2756/19 на підставі пунктів 4, 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

51. Доводи скаржників про неправильне застосування статей 202, 316, 319, 334, 509, 626, 714, 1212, 1213 ЦК України, положень статей 76, 77, 78, 79, 236 ГПК України по суті зводяться до заперечення встановлених судами фактичних обставин справи, з одночасним тлумаченням скаржниками власної оцінки доказів та в цілому заперечення результату розгляду справи апеляційним (місцевим) господарськими судами.

Керуючись положеннями статей 234, 287, пунктами 4, 5 частини 1 статті 296 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, -

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційними скаргами Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 у справі № 911/2756/19 - закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Я. Погребняк

Судді В. В. Білоус

К. М. Огороднік